Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Культ особи Мао Цзедуна.

Читайте также:
  1. I. Триада А. А. Богданова и философско-эстетическая платформа Пролеткульта.
  2. I.1.9. Место и роль философии в культуре.
  3. II.12.1.Философия "серебряного века" русской культуры
  4. II.6.1. Античная культура и христианство
  5. III. МЕСТО В КУЛЬТУРЕ
  6. V. Перечень наглядных пособий и средств ТСО.
  7. XIV. СВЕТСКИЕ НАУКА, КУЛЬТУРА, ОБРАЗОВАНИЕ

Проголошення КНР.

Після завершення Другої світової війни в Китаї склалася цікава ситуація, коли за владу розпочали боротьбу дві впливові сили: Гоміндан і Компартія Китаю. Ця боротьба між ними тривала вже протягом 20 років, і лише японська окупація змусила їх тимчасово об’єднатися проти спільного ворога. Після війни боротьба розгорнулася з новою силою. За гомінданом і КПК стояли великі держави – США та СРСР, які надавали своїм друзям всіляку допомогу: постачали озброєння, боєприпаси, продовольство, надсилали інструкторів, навчали керівні кадри тощо.

Громадянська війна в Китаї тривала з 1946 по 1949 рр. Спершу перемога була на боці гоміндану, але в середині 1947 р. становище військ Чан Кайші різко погіршилося. У першій половині 1949 р. комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін. Війська гоміндану практично були рогромлені.

1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіна відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). Чан Кайші вилетів літаком на о. Тайвань.

 

Культ особи Мао Цзедуна.

Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю.

Керівництво КНР на чолі з Мао Цзедуном обрало радянську модель побудови суспільства. Досвід Радянського Союзу було запозичено на всіх рівнях.

Після смерті Й.Сталіна Мао Цзедун почав претендувати на першу роль у комуністичному русі. Наприкінці 50-х рр. Китай відійшов від погодженого з СРСР курсу і розпочав форсовану індустріалізацію з метою наздогнати передові країни світу. Цей експеримент з ініціативи Мао Цзедуна було названо «великим стрибком» і розпочато 1958 р.

«Великий стрибок» повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. Перед народним господарством було поставлено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля.

У країні почалося масове спорудження примітивних доменних печей, що виплавляли крихкий, непридатний для промислового використання чавун. У цій авантюрі була задіяна праця 100 млн. душ. У той час з’явилося гасло: «Три роки наполегливої праці – 10 тисяч років щастя!»

На селі створювалися «народні комуни», до яких увійшло 90% населення країни. Вони радикально змінили життя китайських селян. 740 тис. кооперативів були перетворені на 26 тис. «народних комун». У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Праця була організована на основі військової дисципліни. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Здійснювався безплатний розподіл продовольства без урахування кількості та якості праці, було ліквідовано ринки у містах і селах, заборонено торгівлю.

Зрівнялівка остаточно знищила стимули до покращення праці, і замість отримання великого урожаю, на що сподівалися китайські керівники, урожайність у країні різко впала.

«Великий стрибок» закінчився повним провалом. Він обійшовся китайському народові у 100 млрд. юанів. Промислове виробництво скоротилося, господарські зв’язки було порушено, в деяких регіонах почався голод.

На ліквідацію тяжких наслідків «великого стрибка» було витрачено декілька років. Селянам знову дозволялося тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами і торгувати на ринку.

Але на цей час Мао Цзедун почув критику на свою адресу. У країні в цілому і в партії зокрема виникла реальна опозиція «Великому керманичу». Це змусило китайського лідера почати відкриту і непримиренну боротьбу зі своїми супротивниками.

«Культурна революція». Події 1966-1976 рр. у Китаї, що отримали назву «культурна революція», нічого спільного не мали з культурою. Це була продумана і цілеспрямована акція Мао і його прихильників, спрямована на знищення, аж до фізичного винищування, усіх критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму. Разом із тим, це був закономірний період становлення комуністичної диктатури. Маоісти в іншій формі повторили кривавий досвід СРСР 1930-х рр.

У 1966 р. Пекін несподівано оголосив про початок «Великої пролетарської культурної революції», що повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Розгул насильства і терору. У серпні 1966 р. у Китаї були створені спеціальні каральні органи «культурної революції». Маоісти зробили ставку на молодь. Озлоблені кризою й осліплені цитатниками Мао «червоні охоронці» (аба хунвейбіни; їхні формування складалися із старших школярів і студентів) і «бунтарі» (або цзаофані; їх набирали з молодих робітників), керовані безпосередньо «Великим керманичем» і його найближчим оточенням, громили партійні комітети і міністерства, захоплювали підприємства і вузи, влаштовували показові судилища над «ворогами революції». Хунвейбіни і цзяофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили наголо тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книг і платівок, були розграбовані бібліотеки і музеї. «Культурна революція» породила неймовірний хаос і масове насильство.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао перестав підтримувати насильство у впровадженні «культурної революції» і наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Лін Бяо взяти під контроль армії ситуацію в країні. Близько 10 млн. молодих людей були відправлені в села на «перевиховання».

Структуру державної влади було зруйновано. Загалом «культурна революція» ще більше погіршила економічну ситуацію в країні. Вона обійшлася Китаєві у 500 млрд. юанів.

Режим особистої влади і культ особи Мао Цзедуна. У квітні 1969 р. відбувся ІХ з’їзд КПК. На ньому Мао Цзедун нарешті домігся повного панування в партії. Його ідеї делегати визнали «вищим етапом у розвитку марксизму-ленінізму», «єдино вірним шляхом для всього людства». Почався другий етап «культурної революції», у ході якого створювався новий механізм управління, повністю підпорядкований інтересам Мао і його соратників. Культ особи Мао був замішаний на традиційному поклонінні перед представниками вищої влади в Китаї, ідеях конфуціанства, чіткій ієрархії та чиношануванні серед партійних, господарських і військових функціонерів. Він досяг свого апогею в останнє десятиліття життя китайського лідера (1966-1976 рр.).

Усе доросле населення майже мільярдного Китаю мало при собі червоні книжечки з указівками великого Мао з усіх питань життя. Мао називали не інакше, як «Червоне сонце» і «Великий керманич». Портрети Мао обов’язково були в будинках китайців, вони заполонили вулиці міст і сіл.

Мао Цзедун для досягнення лідерства в КПК і країні навчився використовувати весь арсенал відомих йому засобів, прикриваючи прагнення до особистої влади закликами до високих ідеалів революції.

3. Реформи Ден Сяопіна.

Передумови реформ.

У 1978 р. навіть для комуністичних лідерів Китаю стало зрозуміло, що марксистсько-ленінський погляд на економіку та його втілення в життя ведуть у безвихідь. Це відбулося на тлі оцінки «культурної революції» як національного лиха. Дії Мао були визнані «цілком помилковими», однак його як і раніше називали «великим марксистом, стратегом і теоретиком».

У Китаї набагато раніше «перебудови» у СРСР і реформ і Східній Європі почала здійснюватися спроба реформування економічної системи з огляду на сучасні тенденції розвитку світової економіки. Не відмовляючись від соціалістичних догм і комуністичної ідеології, зважаючи на історичні традиції китайського народу та специфіку нових умов, реформатори на чолі з Ден Сяопіном почали проводити глибокі економічні перетворення в країні.

З грудня 1978 р. почався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

Суть реформ.

1) Перший етап реформи – в сільському господарстві. Реформи почалися в сільському господарстві. На зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: земля за договором передавалася селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці.

Держава відновила вільні ринки, підвищила закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян, що призвело до швидкого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Результати реформ виявилися настільки швидко, що це здивувало весь світ. На 1984 р. країна вийшла на рівень виробництва 400 млн. т зерна на рік, що було достатнім для забезпечення її гігантського населення необхідними продуктами харчування. Підвищився добробут китайського селянства.

2) Другий етап реформи – перетворення в промисловості та системі управління. У 1984 р. почали здійснюватися реформи в промисловості та системі управління. У країні був узятий курс на розвиток економіки на ринкових засадах.

- Підприємства одержали більш широкі права.

- Державні заводи і фабрики переводилися на госпрозрахунок.

- Заохочувався розвиток малого і середнього бізнесу.

- Били істотно обмежені права та повноваження адміністративних органів і партійних комітетів. Партійні комітети тепер почали займатися тільки виховною роботою.

- Став здійснюватися принцип розподілу за працею.

Таким чином, стара економічна структура з властивим їй жорстким централізованим контролем поступалася місцем ринковим відносинам. Політика відкритості Китаю зовнішньому світу знайшла своє відображення в законі про спільні підприємства. У 1979 – 1985 рр. у КНР було створено 2300 спільних підприємств.

3) Третій етап реформи – реформи в науково-технічній сфері й освіті. Із середини 1980-х рр. почали здійснюватися реформи в науково-технічній сфері й освіті. Держава виділяла значні кошти на наукові дослідження і проектно-конструкторські роботи. За кордоном купувалися іноземні патенти і ліцензії, підвищувалася науко ємкість виробництва.

Реформи в сфері освіти включали:

- передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу;

- сприяння розвитку професійно-технічної освіти;

- запровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах;

- значне збільшення державного фінансування освіти; - розширення самостійності вузів.

Наслідки реформ.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва в першій половині 1980-х рр. становили 11-12% на рік. Це був один з найвищих показників у світі. Китай запускає супутники, має довгострокову космічну програму. Доходи міського і сільського населення за цей період збільшилися вдвічі, однак продовжували залишатися досить низькими в порівнянні з іншими країнами. Реформи охопили всю країну, усі сфери життя нації. Принципово змінився спосіб життя людей. Китайці стали більш розкутими, вільними у своєму виборі.

Однак на шляху реформ були й перешкоди. Опирався звиклий до влади партійний апарат. Давали про себе знати негативні явища, викликані до життя ринковим господарством (корупція, контрабанда, інфляція, соціальна напруженість).

Але основна проблема полягає в тому, що введення радикальних реформ і ринкових відносин відбувається в країні, де влада належить комуністичному режимові. Головний догмат китайських комуністів залишається незмінним – «будівництво соціалізму з китайською специфікою».

Індія.

 

План:

  1. Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність.
  2. Курс Джавахарлала Неру у внутрішній і зовнішній політиці.
  3. Уряд Індіри Ганді.

Навчально-методичний комплекс:

3 Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 257 – 270.

4 Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 283 – 295.

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 1145 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Разложение периодических сигналов в ряд Фурье. | Интегральное преобразование Фурье. | Свойства интегрального преобразония Фурье. | Энергия и мощность сигнала | Быстрое преобразование Фурье(самостоятельно) | Дискретно-косинусное преобразование. | Линейно-дискретный фильтр (ЛДФ) |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Цифровой спектральный анализ| Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)