Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Значення самовиховання та самовдосконалення у становленні та соціалізації особистості.

Читайте также:
  1. Анкета для визначення рівня мікроклімату в колективі
  2. Бали виставляються в одну колонку журналу без зазначення дати.
  3. Види органів та установ виконання покарань та їх призначення
  4. Визначення
  5. Визначення висоти фундаменту
  6. Визначення віку тварин
  7. Визначення довжини анкерування робочих стержнів які обриваються.

З розвитком теорії управління у педагогічну теорію ввійшли її основні поняття: суб'єкт та об'єкт управління. В авторитарних педагогічних системах властивістю суб'єктності однозначно наділяли педагога, а вихованцеві надавали роль (позицію) об'єкта, тобто того, хто відчуває педагогічні впливи й пасивно перебудовує свою діяльність відповідно до вимог ззовні. За традиціями гуманістичної педагогіки, як уже було зазначено, у педагогічному процесі функціонують однаково зацікавлені суб'єкти - педагоги і вихованці.

Суб'єкт - це особистість, для діяльності якої характерні чотири якісні характеристики: самостійна, предметна, спільна і творча.

О.М. Леонтьєв зазначав, що формування особистості є процесом, що складається з безперервно змінюваних стадій, якісні особливості яких залежать від конкретних умов та обставин. Якщо спочатку формування особистості зумовлене її зв'язками з навколишньою дійсністю, широтою її практичної діяльності, її знаннями й засвоєними нормами поведінки, то подальший розвиток особистості визначається тим, що вона стає не тільки об'єктом, а й суб'єктом виховання.

Розв'язуючи те чи інше педагогічне завдання, вихователь спонукає вихованців до певної діяльності або запобігає небажаним діям. Щоб вихованці почали виявляти відповідну активність, цей вплив (зовнішній стимул) вони мають усвідомити, він має стати внутрішнім збудником, мотивом діяльності (переконання, бажання, усвідомлення необхідності, інтерес та ін.). У процесі виховання значне місце посідає внутрішня переробка особистістю зовнішніх впливів. Опосередкування зовнішніх впливів через внутрішні умови (С.Л. Рубінштейн) відбувається в процесі безпосередніх або опосередкованих взаємин з різними людьми в системі суспільних відносин.

Людина від моменту народження стає соціальною істотою. Форму­вання її характеру, поведінки, особистості загалом визначається всією сукупністю соціальних факторів (ставленням навколишніх людей, їхнім прикладом, їхньою ідеологією, досвідом власної діяльності) й законо­мірностями фізичного розвитку. Саме тому важливо знати сукупну дію всіх факторів, що визначають розвиток особистості на різних вікових етапах. Не менш важливо проникнути у глибинні механізми цього процесу й зрозуміти, яким чином виробничий, моральний і науковий досвід, накопичений у суспільстві, стає надбанням окремої людини і визначає її розвиток як особистості. Йдеться про спеціально організовану зустрічну активність особистості, яка одержала назву самовиховання.

Під час виховання дитини й дошкільника навряд чи виникає питання про самовиховання, хоча дошкільник сам придумує свою гру і сам грає, віддзеркалюючи в ній своє розуміння сприйнятої ним дійсності.

У молодшому шкільному віці відбуваються значні зміни в діяльності дитини в керунку внутрішньої мотивації, яка є основою для перебудови діяльності на засадах постановки дитиною завдань подолання своїх слабкостей і формування у собі найкращих людських якостей.

Робота над собою - самовиховання - починається з усвідомлення і прийняття об'єктивної цілі як суб'єктивного, бажаного мотиву своєї діяльності. Суб'єктивна постановка дитиною зазначеної цілі поведінки або своєї діяльності породжує свідоме напруження волі, визначення плану діяльності на завтра. Здійснення цієї мети неминуче супроводжується перешкодами, об'єктивними і суб'єктивними.

Отже, на певному щаблі розвитку особистості, її інтелектуальних здібностей і суспільної самосвідомості людина починає розуміти не лише зовнішні для неї цілі, а й цілі свого власного виховання. Вона починає ставитися до себе самої як до суб'єкта виховання. З виникненням цього нового, досить своєрідного у формуванні особистості фактора людина сама стає вихователем.

Отже, самовиховання - систематична і свідома діяльність людини, спрямована на саморозвиток і формування базової культури особистості.

Самовиховання має зміцнювати й розвивати здатність до добровільного виконання зобов'язань, особистих і тих, що базуються на вимогах колективу, формувати моральні почуття, необхідні звички поведінки, вольові якості. Самовиховання - складова частина і результат виховання і всього процесу розвитку особистості. Воно залежить від конкретних умов, у яких живе людина.

Форми і методи самовиховання: самокритика, самонавіювання, самозобов'язання, самопереключення, емоційно-мисленнєве перенесення у становище іншої людини та ін. А мистецтво виховання у зв'язку з проблемою самовиховання в тому, щоб якомога раніше пробудити в дитини прагнення до самовдосконалення й допомагати їй порадами, як досягати поставлених цілей. Опорою дорослих у цій справі є сама дитина, яка завжди і скрізь хоче бути сильною й гарною; бути кращою.

 


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 141 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: НАЧЕРТАТЕЛЬНАЯ ГЕОМЕТРИЯ | КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА | Темперамент і характер. Типи темпераменту. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Соціалізація як процес засвоєння соціального досвіду.| О КНИГЕ.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)