Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Стаття як найбільш поширений аналітичний жанр

Читайте также:
  1. АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ
  2. Який показник є найбільш інформативним при оцінці природного освітлення у приміщеннях?

План

1. Специфіка жанру.

2. Основні різновиди статті.

3. Методика написання статті.

Література

Основна:

1. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія ⁄ Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – С. 189-202.

2. Тертычный А.А. Аналитические жанры журналистики. − М., 1998.

3. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Л.: ПАІС, 2004. – С. 196-200.

Додаткова:

  1. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2006. – С. 135-137.
  2. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

 

Стаття − найпопулярніший, науніверсальніший газетний жанр. Для необізнаного у тонкощах журналістики й літератури людини все, що друкується у періодиці, є статтею. Статтею іменують і власне статтю, і рецензію, і діалог, і огляд. У словниках, зазвичай, вирізняють статті наукові та публіцистичні. Родовими ознаками творів цього жанру є невеликий розмір та місце оприлюднення − збірник, журнал, газета. Навіть у строго професійному підході твори цього жанру дуже різні з предметом відображення, за внутрішньою будовою, призначенням, стилем, способом донесення головної думки, аргументацією, складністю і доступністю викладу тощо. Звичайна газетна стаття займає в сучасних друкованих ЗМІ від чверті до третини газетної сторінки. Останні показники змінюються відповідно до спеціалізації друкованих видань, їх формату. Навіть призначені для масових видань, не беручи до уваги суто наукових публікацій, статті неподібні між собою. Надзвичайно громіздка, перенасичена фактами стаття в газеті «День» чи щотижневику «Киевскій телеграфъ» кардинально відрізняється від коротких статей у міських газетах. Стаття на економічну тематику в «Галицьких контрактах», «Бизнесе», «Комерсанте Украины» не схожа на короткі економічні статті-огляди в «Молоді України».

Що ж їх об’єднує? Насамперед − дослідницький підхід до життєвих явищ. І українські, і закордонні вчені наголошують на тому, що головне у статті не повідомлення фактів і новин, а певне питання, проблема. У статті розвивається чітко визначена думка, у ній співвідносяться певні факти, явища, погляди. Цим стаття відрізняється від коментаря. Бо коментатор має справу переважно з одним фактом, явищем, він намагається з’ясувати його сутність. Нарешті, незважаючи на тему, обсяг матеріалу, специфіку питання, що розглядається, стаття у мас-медіа має бути максимально, наскільки це можливо, зрозумілою, популярною, доступною та лаконічною. Це диктується вимогами не так жанру, як характером самої журналістики.

Зазвичай стаття у друкованому виданні визначається як аналітичний жанр, що виносить на обговорення читачів певну проблему і в межах жанрового матеріалу робить спробу цю проблему дослідити, по можливості знайти шляхи її вирішення. Аналітична стаття, таким чином, має відповідати не тільки на традиційні запитання (що? де? коли?), а й на запитання: як саме? чому? яким чином вирішити проблему? Середній обсяг аналітичної статті, залежно від формату видання, становить від 8,5-9 до 12-15 тисяч знаків. Стаття розміщується на внутрішніх сторінках газет. У щотижневиках і журналах анонси статей можуть бути винесеними на обкладинку чи першу сторінку.

Аналітична стаття взагалі характеризується дуже важливим компонентом, що певним чином відрізняє її від групи інформаційних жанрів. А саме: в аналітичній статті читачеві не просто розказують про певний факт, подію. Журналіст робить спробу проаналізувати цей факт чи подію, обов’язково в контексті проблеми. Бажано, щоб журналіст або колектив авторів визначили шляхи вирішення поставленої проблеми. Коли ж цього з певних причин не трапилося, сама поява аналітичної статті певною мірою сприяє стимуляції читацької уваги, привертає увагу адміністрації, наукових кіл, політичних сил у спробах вирішити питання.

На думку російського журналістикознавця М. Кіма, у структурній організації статті головна роль відводиться таким чинникам:

− висунення основної тези для доказів;

− побудова схеми аргументації, що розкриває суть запропонованої тези;

− висновки із системи доказів.

Отже, на думку дослідника, в аналітичний статті присутні основні елементи, характерні для науки логіки. Серед них найголовніші: теза і антитеза, аргументи і контраргументи, висновки. До цього слід додати, що конкретна аналітична стаття в сучасній українській пресі часом страждає через відсутність логічних суджень, що підмінюються деклараціями і нічим не обґрунтованими твердженнями.

Композицію аналітичної статті прийнято порівнювати з принципом побудови художнього твору. На перший погляд, здається, що схожість тут очевидна. В обох випадках маємо експозицію (у статті ознайомлення з проблемою). Зав’язці подій у художньому творі є аналог в аналітичний статті. Це, власне, порушення проблеми, введення читача в суть справи. Розвитку дії в художньому творі відповідає конфлікт позицій (варіант, теза, антитеза) в аналітичній статті. Проте далі всі паралелі чи аналогії здаються неприродними, такими, що існують у віртуальному вимірі. Конфлікт у художньому творі не обов’язково має аналог у журналістиці. Кульмінація в прозі також часто не знаходить аналогії в журналістському творі. Тобто механічне перенесення системи прийомів і функцій з прози у журналістику правильне лише частково, адекватної інтерпретації для виробничого процесу випуску газетно-журнальної продукції тут не спостерігаємо. Однак прихильники подібних паралелей − переважно представники Російської журналістикознавчої школи − продовжують обстоювати свою точку зору, очевидно, маючи на увазі якісь оригінальні шляхи розвитку сучасної журналістської практики.

Тим часом аналітична стаття, насамперед аналітика з яскраво виявленим експресивним аналізом певної проблеми, розвивається згідно із своїми законами жанру.

Отже, стаття − це такий журналістський виступ, у якому автор аналізує факти і явища життя, доносить з допомогою відповідних аргументів певну думку, ідею.

ІІ. Діапазон творінь статейного типу дуже широкий. Якщо йдеться про газету чи журнал, то на першому плані фігурує публіцистична стаття, передова стаття, полемічна стаття, науково-просвітницька стаття, проблемна стаття, замітки публіциста. Як загальнополітичні, так і галузеві видання, особливо галузеві, друкують немало теоретичних, науково-популярних статей, а також статей рекламних і практично-ділових.

Передова стаття вирізняється, насамперед, своїм місцем у газеті, важливістю та актуальністю, а також тим, що в ній виражається колективна думка редакції. Передова, здебільшого, друкується без підпису.

Передова стаття, якою відкривалася перша сторінка будь-якої газети в радянські часи, безумовно, є різновидом звичайної статті. Проте саме стиль передової статті багато в чому відрізняється від стилю статті звичайної. У передовій превалює інша стилістика: заклична, менторська. Характерна в цьому плані певна чи майже повна відсутність авторського «Я», яке можливе і природне в інших газетних жанрах.

Іншою важливою характеристикою передової статті є її публіцистичність, яскраво визначені політичні орієнтири. За часів тоталітарної системи передова стаття могла бути і часто виконувала функції методичної розробки, кваліфікованого порадника, міні-довідника, за яким партійний пропагандист готувався до виступу. Передові статті прийнято було цитувати на зборах.

Тепер ці функції передової стали надбанням істориків журналістики. Передова стаття як вияв партійної позиції редакційного колективу відійшла в минуле. Пояснити це можна двома головними причинами. По-перше, передова стаття, без якої важко було уявити будь-який номер партійної газети протягом понад 70-річного існування радянської імперії, настільки себе скомпрометувала і виродилася, що практично зійшла зі сторінок ще до розвалу тоталітарної системи. І хоч її називали прапором номера газети, хоч про неї писалося мало не в кожній директиві КПРС, хоч передовиці «Правди» обов’язково дослівно читалися по першій програмі радіо, хоч ці передовиці вирізалися і уважно зберігалися партійними функціонерами, вони не мали авторитету в читача. В них, зазвичай, не було свіжої думки, а нудне розжовування прописних істин і читання моралі. Передова стаття тоталітарно-комуністичного типу вмерла природною смертю. Її ніхто не відміняв і не забороняв − вона виявилася нікому не потрібною. По-друге, стан громадської думки, відсутність авторитетних громадських об’єднань і впливу громади на вирішення державних питань, невисокий професійний рівень та інтелектуальний авторитет української періодики, тиск на них з боку влади й олігархічних сил, деякі інші причини не стимулюють потреби редакцій висловлювати свою колективну думку у вигляді передових статей. Така потреба мусить визріти.

Зараз передова стаття виконує інші функції, виступаючи радше важливим, хоч і не головним, елементом редакційної політики у питаннях, що стосуються здебільшого економічних відносин у країні. Такі статті характерні, зокрема, для «Дзеркала тижня». А от у газетах на кшталт: «Сегодня», «Вечірній Київ», «Газета по-киевски» − передова стаття практично залишила перші сторінки, поступившись місцем «Шпальті редактора», «Погляду зі столиці» та іншим коротким рубрикам, де у лапідарній формі висловлюють точку зору на подію працівники редакції або запрошені фахівці. Передова стаття у незалежній пресі − це вияв позиції редакції. Звичайно, щоб виявляти позицію, треба її мати. Наявність передової статті у газетах і тижневиках − вплив плюралізму, породження громадського суспільства, свідчення наявності «четвертої сили», сили громади. Авторитетні видання на Заході мають свою думку з приводу актуальних питань сучасного життя. Передова стаття − один з виявів цієї думки, на яку не може не зважати не тільки громада, але й влада.

Передова стаття у її класичному розумінні збереглася в партійних виданнях «Комуніст», «Товариш», але там її призначення відповідає скоріше суто проблемам партійного будівництва, ніж журналістській творчості.

Передова стаття, що мала інформувати читача про певну точку зору в умовах демократичного плюралістичного суспільства, втрачає конкретного читача, який навчився мислити нешаблонно, маючи можливість порівняти різні концепції, різні точки зору. Передова, що розглядає одну-єдину концепцію, задовольняє лише одну групу читачів, нехтуючи інтересами іншої частини. Як правило, більшості, що призводить до втрати потенційної читацької аудиторії.

Зменшення передової статті до редакторської шпальти або бліц-коментарю певної події кількома співробітниками редакційного колективу, сторонніми фахівцями − зрештою, один із варіантів пошуку оптимального впливу друкованого слова на суспільну свідомість у вигляді передової статті.

Передова стаття стає в пригоді принаймні там, де малоефективними виявляються аудіовізуальні засоби інформації через їх досить неоднозначний і дуже стислий у часі ефект психологічного впливу. Передова стаття у кращих своїх зразках повинна вирізнятися оригінальністю і ясністю думки, чіткістю і продуманістю аргументів, строгістю стилю. Її головна мета − не пропаганда, а вияв позиції та прогнозування можливих політичних, економічних, стратегічних рішень.

У радянській журналістикознавчій науці поняття проблемної статті подекуди підмінялося дефініцією «критична стаття». Дискусії щодо підміни понять тривала досить довго, поки фахівці не дійшли думки, що проблемна аналітика і критична стаття − варіанти одного жанру, які істотно відрізняються. І справді, спрямованість проблемної статті, якою б вона не була гострою і «критичною» обов’язково позитивна.

Інша помилка, якої припускаються як журналістикознавці, так і журналісти-практики, − ототожнення проблемної статті з матеріалом, що сам по собі проблемним є лише частково. Тобто питання, яке розглядає журналіст, насправді проблемою не є. Або, що частіше буває, проблема надумана, штучна. У такому випадку і сама стаття не може вважатися проблемною, бо в її основі лежить дрібний конфлікт чи непорозуміння.

Проблемними статтями у світовій журналістській практиці прийнято вважати такі, що порушують нагальні, подекуди гучні, соціально-економічні проблеми. Звичайно, проблема вважається масштабною лише на певному рівні і доволі дискусійним є питання, з якого моменту послідовність окремих фактів, збіг критичних обставин перетворюються на глобальну проблему. Також нез’ясованим завжди буде питання, якого рівня має бути проблема, щоб певне друковане видання надало свої сторінки для її дослідження у формі аналітичної статті. На емпіричному рівні досліднику і просто пересічному читачеві зрозуміло, що, приміром, «Дзеркало тижня» може порушувати проблеми загальнодержавного рівня: парламентські перегони, забезпечення країни газом… Але чому подібні проблеми не може висвітлювати звичайна міська чи районна газети? Відповідь очевидна: попри амбіції окремих регіональних лідерів і нових інвесторів, газети, що мають обмежений штат аналітиків, а головне, не мають відповідної мережі розповсюдження і так званої цільової читацької аудиторії, масштабні проблеми аналізувати не в змозі.

Проблемні статті мають традиційно відповідати кільком головним вимогам:

1. Проблемна аналітична стаття інформує читача про те, чому та інша норма з часом приходить у невідповідність до соціально-історичних, політичних та економічних реалій цивілізаційного розвитку.

2. Аналітика має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми.

3. В ідеалі аналітична стаття має вказати і варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення конкретної проблеми.

Проблемна аналітична стаття завжди має дуже специфічний характер, оскільки розрахована на цільову групу читачів. Аналітика «Галицьких контрактів» значно відрізняється від стилю подання аналітичної інформації в «ДЗ» або щоденній газеті «Сьогодні». Стиль викладу диференціюється не лише за допомогою наочних елементів, цифр, спеціальних термінів, усталених зворотів. Автор аналітичної статті в бізнесовому виданні розраховує, як правило, на стиль мислення своїх читачів, вводячи аналоги і екскурси, що апріорі відомі потенційному передплатнику або покупцю бізнесового видання.

Останнім часом газетно-журнальні проблемні аналітичні статті трохи уніфікувалися з огляду на стереотип їх сприймання і міру довіри до фактів, які наводить журналіст. Читач, завдяки інтенсивній підготовці через інші ЗМІ, добре ознайомлений з тим, хто стоїть за певним виданням, інтереси яких економічних груп обстоює редакційний колектив.

Подібна міра довіри, таким чином ґрунтується на адекватному розумінні того факту, що будь-яка проблемна стаття у фактично заангажованому друкованому ЗМІ правильна і правдива лише частково. До проблеми, яку намагається розв’язати журналіст у своєму матеріалі, треба ставитися дуже обережно, але з чітким усвідомленням незаперечної істини, що проблема існує, слід лише критично зважити можливі шляхи її розв’язання, запропоновані редакцією.

Важливе місце в структурі статті займає аргументація. У проблемній статті аргументація завжди вибіркова, що зумовлено багатьма чинниками. До суб’єктивних факторів такого відбору слід віднести можливості реалізації авторського задуму на площі, що відведена в газеті чи журналі під матеріал. До об’єктивних чинників обмеження аргументного інструментарію треба зарахувати певну заздалегідь визначену запрограмованість газетно-журнальної проблемної статті. Це означає, що аргументи на користь того чи іншого теоретичного твердження відбираються лише з огляду на користь власної суб’єктивної точки зору автора або редакції.

Проблемні аналітичні статті прийнято поділяти за тематичними ознаками: проблемна політична аналітика, економічна, педагогічна, медична. Проте кожна проблема в сучасному суспільстві не існує сама по собі, всі питання можуть бути дослідженими, а завдання, хоч і частково, але вирішеними з урахуванням усіх взаємозв’язків і взаємо переходів суспільних проблем.

Особлива увага в процесі постановки і розкриття проблеми приділяється стилю аналітичної статті. Саме в ній трапляються елементи, які практично не характерні для інших газетних жанрів, за винятком хіба що репортажу. Проблемна аналітична стаття може характеризуватися так званою драматизацією викладу фактичного матеріалу. Себто проблема про яку йдеться, може бути викладена не в академічно-науковій, прагматично0стриманій манері, а із застосуванням літературних прийомів і методів, характерних для драматичних творів. Дуже ефективна подібна манера викладу на початку або наприкінці статті. Ефект психологічно-емоційного впливу дає можливість спробувати зайвий раз переконати читача в актуальності проблеми, яку порушив журналіст у своєму матеріалі, примусити його співпереживати, співчувати.

Драматичним елементом не слід захоплюватися, бо тоді аналітика перетвориться на профанацію. Лише дотримання міри дозволяє досягти бажаного ефекту.

У сучасній українській газетно-журнальній періодиці майже не застосовується і такий прийом, як введення до тексту власного «я». Останнє примушує читача уважніше ставитися до проблеми, яку порушує журналіст, адже ця проблема проходить через конкретного індивіда − у цьому випадку працівника редакції. Спрацьовує психологічний ефект співпереживання.

Радянська модель розвитку журналістської практики, побудована на ідеях колективної свідомості й колективної праці, однозначно призвела до занепаду цього методу написання журналістських творів. Тому зараз в українських друкованих ЗМІ практично не трапляються аналітичні статті, написанні з використанням ефекту присутності автора матеріалу. Вважається, що цьому методу не місце в «серйозній» аналітиці.

Оскільки розвиток технологічної цивілізації передбачає все більшу спеціалізацію у кожній науці, кожній галузі людського пізнання, проблемна аналітична стаття сама по собі прагне до максимальної популяризації і спрощення матеріалу, що пропонується навіть читачеві-фахівцю. Адже, часто, навіть у межах одного дослідження, спеціалісти використовують різні терміни, оперують варіантами лише їм зрозумілих понять. Отже, журналіст, який прагне заглибитися в атмосферу тієї чи іншої дисципліни, галузі людської діяльності, має творчо екстраполювати ускладнені дефініції на свідомість пересічного читача, нефахівця певної галузі.

Проблемна аналітична стаття має, таким чином, одночасно і характер популяризації. При відсутності специфічної лексики у статті знаходимо слова, словосполучення і звороти, що максимально адекватно передають зміст проблеми.

Проте, незважаючи на використання всіх творчих потенцій журналіста, проблемна аналітична стаття не може обходитися без фахового коментарю. Дуже важливим у структурі матеріалу є місце розташування цього коментарю (або кількох коментарів-думок) з конкретної проблеми.

Як правило, проблемна аналітична стаття, що починається, за класичними законами літератури, зі вступу, далі продовжується розвитком дії, − раптом переривається коментарем, без якого читачеві буде незрозумілою суть проблеми.

Коментар цей може існувати як у вигляді інтерв’ю-монологу фахівця, так, правда, значно рідше, у формі діалогу журналіст-респондент.

Класична форма інтерв’ю-монологу побудована, як відомо, на апріорі взятому твердженні, що інтелектуальний і освітній рівень журналіста і респондента приблизно однаковий.

Те саме стосується інтерв’ю-діалогу в аналітичній проблемній статті. Якщо рівень запитань не буде відповідати рівню відповідей − коментар просто не відбудеться. Мабуть, саме тому як в українській, так і в закордонній журналістиці спостерігаємо цікаву тенденцію: до штату редакцій газет і журналів, на шпальтах яких домінують проблемні статті, видавці воліють зараховувати не стільки професійних журналістів, як фахівців з інших галузей людських знань. Як правило, це люди, які здобули фахову юридичну, історичну, технічну освіту. Маючи схильність до літературної праці, вони характеризуються переважно прагматичним напрямом думок, краще за інших підходять для розробки і написання проблемних аналітичних статей.

Коментар фахівця у будь-якому випадку має доволі суб’єктивний, однобічний характер. В інтерв’ю-діалозі журналіст-професіонал з відповідною базовою підготовкою не тільки намагається роз’яснити проблему, а й певним чином доповнює, розширює коментар.

Часто на додаток або, навпаки, на противагу до коментарю фахівця, журналіст залучає результати аналізу проблеми з інших джерел. За умов широкого поширення в Інтернеті, це, як правило, спеціальні або наукові розвідки відповідних закладів чи дослідних центрів.

Подібні аналоги не тільки дисциплінують, а й певною мірою організовують структуру газетно-журнальної публікації. Вони, насамперед, надають їй необхідної ваги, значущості.

Подібні ремінісценції дуже важливі, коли йдеться про кінцевий етап написання аналітичного проблемного матеріалу − висновків. Вони мають бути, по-перше, зваженими і такими, що лишають простір для подальшого розвитку досліджень проблеми. По-друге, висновки мають відповідати всім законам жанру аналітичного матеріалу. Тобто в них має бути присутня художня довершеність, можливо, експресія, елементи іронії − все залежить від творчої потенції самого автора аналітичного матеріалу.

Загалом, аналітична проблемна стаття − надзвичайно важливий елемент чи не кожного номера щоденного або щотижневого видання, щомісячного журналу. Щоразу, для кожного конкретного виду видання вона має свою індивідуальну характеристику. Спільне, що об’єднує аналітичні статті, − це, висловлюючись образно, їх роль важких фігур на шахівниці, що вирішують долю боротьби за читацьку увагу. Давно минули часи, коли «серйозність» видання визначалася кількістю великих аналітичних статей, що припадали на кожен номер. Нині позитив газети чи журналу визначається за якістю проблемної аналітичної статті, її дієвістю, суспільним резонансом. Більше того, серйозна аналітика не програє, коли поруч з нею співіснують актуальне інтерв’ю, гострий репортаж, добірка читацьких відгуків − вся жанрова палітра сучасного друкованого видання.

Практика журналістської діяльності переконливо демонструє, що журналісти, які спеціалізуються на проблемних аналітичних статтях, досить швидко переключаються з однієї проблеми на іншу, оскільки звикли до системного аналізу і вміло використовують форми і методи наукового пізнання в різних сферах людської діяльності, де неминуче виникають проблемні питання.

Велике значення для будь-якої публікації у формі проблемної аналітики є подальша читацька реакція на матеріал. З розвитком технічних засобів зв’язку ця реакція набуває досить оригінальних форм: від коротких sms-повідомлень до розширених листів, що надходять на електронну адресу редакції.

Звичайне листування при цьому відходить у минуле, як і традиція обов’язкової відповіді на кожний читацький лист. Натомість, електронна пошта окремої редакції швидко перетворюється на електронні адреси окремих журналістів, які зараз прийнято друкувати прямо під прізвищем автора матеріалу. Ця манера спілкування, запозичена з практики західних і північноамериканських друкованих видань, швидко поширюється у столичній та регіональній пресі України.

Незважаючи на різноманіття форм спілкування з автором, сам принцип підтримки зв’язку з читачем лишається визначальним чинником редакційної політики будь-якого друкованого видання. І тому реакція читача на проблемну статтю надзвичайно важлива як для журналіста − автора цього матеріалу, так і для редакції загалом.

Типова стаття у сучасній газеті − це роздуми, міркування, критика, суперечки. Зауважимо, що політичний дискурс статейного типу має в українській періодиці давні традиції. Достатньо назвати таких мислителів і публіцистів свого часу, як П.Куліш, І.Франко, Л.Українка, М.Костомаров, М.Драгоманов, Д.Донцов, М.Хвильовий, І.Багряний. Це була аналітика високих ідей та емоційного напруження, спонуки до чину. Успіх журналістських виступів саме статейного типу залежить, насамперед, від глибини аналізу, вміння відокремити головне від другорядного, дати явищам слушне наукове пояснення.

Однак для газетного автора цього замало. Він повинен вміти захопити читача, зворушити його своїм словом. Йдеться не про лжепафос, якого так багато було у мітинговій публіцистиці, а про точність слова і загалом досконалість літературної форми у сучасному розумінні. Питання композиції статті, майстерності поєднання в ній логічного і образного, вибору тону розповіді мають неабияке значення.

Загальнодослідницька стаття. До цієї групи належать публікації, у яких аналізуються широке коло питань загального значення. Наприклад, автор такої статті може вести мову про напрямки політичного чи економічного розвитку країни чи розмірковувати про рівень моральності, який існує в цілому у сучасному суспільстві, чи про можливість союзу церкви і держави, чи про взаємостосунки країни з іноземними державами.

Подібні публікації відрізняються високим рівнем узагальнення, глобальністю думок автора. Мета загальнодослідницької статті − вивчення різних закономірностей, тенденцій, перспектив розвитку сучасного суспільства.

Загальнодослідницька стаття − жанр важкий у тому сенсі, що він потребує не просто знання якоїсь конкретної проблеми, але пропонує теоретичне пояснення її існуванню. А це під силу лише досвідченому журналісту-аналітику. Молодому журналісту важко зосередити свою увагу на деяких аспектах підготовки загально дослідницької статті. Перше, що повинен зробити журналіст, починаючи її готувати, − визначити, що саме він хотів би сказати стосовно того питання, яке, на його думку, заслуговує розгляду в пресі як одне із глобальних питань сучасного розвитку суспільства. Іншими словами, він повинен сформулювати основні тези виступу. З цією метою він використовує наявні знання про об’єктивні закони і закономірності, які діють у тій сфері, до якої належить предмет майбутнього виступу. Саме судження про них і будуть основними тезами статті. Далі журналісту необхідно розглянути, як ці закони виявлять себе стосовно конкретного феномену, який обговорюється в статті, тобто співвіднести сформульовані тези з актуальним сучасним досвідом. Судження з цього приводу і стануть в статті аргументами на користь висунутих тез.

Така стаття повинна мати яскраву концептуальну лінію. Не можна, щоб ця лінія губилась у густині фактів. Автор має розвивати чітку яскраву думку, щоб пояснити читачу політичну, економічну чи іншу суть ситуації. Читачу мають бути зрозумілими ті методи, які журналіст використовує при оцінці явищ. Це допомагає аудиторії правильно сприймати значимість загальних подій для себе, випрацьовуючи свою лінію поведінки, дій. Розв’язанню цього завдання молодому журналісту сприятиме дотримання визначених методичних вказівок. Одна з них полягає у тому, що стаття поділяється на три частини: початок, головну частину, завершення.

До кожної з цих частин застосовують окремі вимоги. На початку статті в першій третині її викладається експозиція (своєрідний вступ) − читач має актуальну причину дізнатися, чому ця ситуація аналізується, чому вона важлива для суспільства, чому її варто вирішити. Оскільки розуміння ситуації залежить від того, наскільки чітко усвідомлюються актуальні проблеми і завдання, то потрібно вказати на ці проблеми, завдання, ні їхній зв'язок із ситуацією. Познайомивши аудиторію з проблемами, завданнями, умовами їх виникнення у конкретній ситуації, автор далі може поставити питання про те, яким чином ці завдання, проблеми можуть бути вирішені і в інтересах яких сил.

Оскільки будь-яка ситуація містить у собі внутрішні протиріччя, то це може викликати сумнів у правильності, доцільності, необхідності постановки якоїсь мети, завдання, пошуку шляхів їх вирішення. Тому можна сформулювати в прямій чи опосередкованій формі відповідне питання-сумнів і адресувати його аудиторії. Подібне питання може виникнути і в розгорнутій формі (як декілька питальних речень).

У головній частині статті автор може зосередити свою увагу на аналізі тих фактів, які завадили йому вирішити ситуацію, намагатися з’ясувати, чому завдання до сих пір не вирішене. Крім того, він може показати, як, яким чином досягти мети чи наблизитися до неї, які конкретно кроки варто для цього зробити. Послідовність дії часто буває дуже складною, тому варто звернути увагу на те, щоб не губилась нитка роздумів, щоб публікація була зрозумілою аудиторії.

Заключна частина має синтезуючий характер. У ній може вияснитися, що несе із собою зміна ситуації, які сили задіяні, які нові завдання і проблеми мають бути вирішені надалі. Наприкінці статті можуть бути посилання на те, що може зробити аудиторія для змінення ситуації на краще. Зрозуміло, що досвідчений журналіст завжди знайде своє творче рішення при підготовці статті.

Полемічні статті часто опубліковують тоді, коли в суспільстві виникає суперечка з приводу якихось значних проблем. Безпосереднім приводом для опублікування полемічної статті можуть бути виступи політичних опонентів, представників «чужої» наукової школи «єретичної» релігійної течії, які якимось чином торкаються інтересів автора майбутньої полемічної статті, його видання і чи то автор статті, чи то видання не можуть погодитися з такими оцінками, висновками, уявленнями.

Мета полемічної статті, як правило, двояка. Автор ставить перед собою завдання, з однієї сторони − обґрунтувати свою власну позицію з спірного питання, показати своє бачення проблеми, причин її виникнення, значимості, способів її розв’язання. З іншої сторони, він намагається заперечити позицію свого опонента. Це, зрозуміло, не може не відбитися як на змісті наведених фактів, так і на логічній будові статті.

Факти, приклади, які використовуються автором, зазвичай підбираються таким чином, що вони лише підтверджують його позицію. Він не може собі дозволити, як автори інших різновидів статті, наводити факти, приклади, які б суперечили його тезам, не може застосувати до свого виступу позицію філософа, яка виходить з того, що «життя є боротьбою протилежностей». Його виступ не має бути суперечливим − це принципова вимога полемічної статті.

Створення полемічного тексту має починатися з формулювання головної думки (головної тези), яку надалі автор буде відстоювати, як у цьому, так і в наступних виступах протягом усієї полемічної кампанії. Ця думка може бути сформульована в тексті у вигляді самостійного речення. Але може бути висловлена і у формі натяку чи посилання на уже відомі читачам обставини. Головне, щоб вона була зрозумілою для читача.

Наступна вимога − доказовість аргументів на користь основної думки виступу. Виконання цієї вимоги − найважче для полеміста завдання. Важке насамперед тому, що ці аргументи потрібно шукати. Аргументи стають самі собою лише тоді, коли вони присутні у тексті в якості підтвердження думок журналіста. А до цього вони існують для автора під назвою факти. Серйозна полеміка потребує серйозних фактів. А такі факти у наш час приховуються або є недоступними для преси.

Найчастіше в полеміці використовують факти, які є: - результатом особистого спостереження автором тих чи інших подій, про які він розмірковує; - свідчення других осіб, до яких журналіст звернувся по інформацію; - документи, які містять відомості стосовно того питання, яке обговорюється.

Значну роль відіграє «зміст» факту, тобто те, чи є журналістський факт дійсно фактом, чи за цим поняттям стоїть думка, оцінка. Факт у журналістиці − переконливе знання про те, що реально існує в світі. Оцінка − ставлення до факту, тобто твердження про те, наскільки добре чи погане його існування для нас чи будь-кого іншого.

Журналіст має знайти і опублікувати такі аргументи, які б за своєю доказовою силою мають бути рівними тим, які використав опонент, а то й переважити їх.

Широкі можливості публіцистичної статті − в її композиційній гнучкості, у вільній асоціативній будові. У майстерно написаній статті є свій внутрішній конфлікт, зіткнення, бурління думок і пристрастей. Журналіст завжди щось стверджує і заперечує. Він сперечається навіть тоді, коли у нього немає конкретного опонента. Зрештою, цей реальний опонент і не обов’язковий. Журналіст вступає не так у боротьбу з конкретною особистістю, він схвалює чи заперечує явище.

Якщо у статті немає постановки якоїсь важливої проблеми. Якщо її автор тільки повторює загальновідомі істини, то така стаття, якими б квітами красномовства вона не прикрашалась, не може привернути увагу читача. Саме цей внутрішній конфлікт тримає читача в напруженні, саме він робить статтю цільною і стрункою. Конфлікт цей може бути дуже гострим, вихоплений ще гарячою жариною з вогнища самого життя, він може бути приглушеним, прихованим від зовнішнього ока в аргументах, міркуваннях автора. Окремі думки, живі картини зіштовхуючись між собою, не знаходять, проте, свого розвитку в сюжеті. Можна вести мову про певні елементи дії. У публіцистичній статті можуть бути певні відступи, екскурси, зокрема й лаконічні сюжетні епізоди, сценки. Та все це повинно бути підпорядковане головній думці статті, яку автор доносить до читача за допомогою цілої системи засобів. Публіцистична стаття − вільна розмова, бесіда з читачем. Структурно вони чимось нагадують композицію безсюжетної лірики. Такі неписані закони жанру.

ІІІ. У процесі написання статті журналіст, зазвичай, має значну кількість різнопланових, різномасштабних фактів, епізодів, вражень. Дехто навіть намагається зафіксувати дуже лаконічно на аркуші паперу. З’являється багато стисло написаних висловів, цифр, прізвищ, почутих чи придуманих самим автором фраз, афоризмів. Вони лягають на папір вздовж і впоперек, з’єднуються стрілками, виділяються підкресленнями. І це робиться для того, щоб тримати все це в уяві, поєднувати між собою. Така мозаїка, вишивка у кожного своя, неподібна, кожного разу інша.

Сучасний журналіст, аналітик, який, працює на комп’ютері, має незрівнянно більші можливості використання найрізноманітнішої оперативної та закладеної у комп’ютерній пам’яті інформації, як внутріредакційної, так і розміщеної на інших сайтах. Її можна зіставляти, аналізувати, робити значно точніші висновки на підставі екскурсів у минуле, висловлювань учених, політиків, експертів. Авторові порівняно легко знайти потрібний документ, закон, власні публікації чи виступи його колег.

Та все це техніка, технологія. Вона важлива не сама собою, а тим результатом, тою іскрою думки, яка спалахує в результаті зіставлення фактів, аналізу процесів і тенденцій.

 

Жанр статьи является главным в аналитической журналистике. Задача любой статьи - помочь читателям разобраться в каких-то важных процессах или проинформировать их об актуальных для общества проблемах. В зависимости от целей, которые ставит перед собой журналист, статья может носить общеисследовательский, практико-аналитический, проблемный или полемический характер.

 

Общеисследовательская статья – очень трудный жанр и не всегда по силам начинающему журналисту. Здесь важна не только информация и определение какой-то общественной проблемы, но и также способность автора теоретически объяснить причины существования этой проблемы и предложить конкретные решения. Такая статья должна быть аргументированной и обладать ясной концептуальной линией, что означает, что автор должен развивать четкую мысль и не теряться в гуще фактов.

 

Другой вид статьи – это практико-аналитическая статья. О ее специфике вы можете судить по ее названию. Такая статья обычно обращена к актуальным практическим проблемам и вопросам, – например, из области промышленности, сельского хозяйства, бизнеса, финансов. Задача журналиста в этом случае – проанализировать, почему та или иная ситуация сложилась в конкретной сфере производства, социальной сфере и т.п., оценить эту ситуацию и определить тенденцию ее развития. Отличие практико-аналитической статьи от общеисследовательской в том, что журналист здесь мыслит практическими, не глобальными категориями. Он может включить в свой материал конкретную программу действий.

 

Полемические или проблемные статьи обычно появляются на страницах прессы в тот период, когда в обществе возникают споры по поводу каких-то актуальных событий. Подобные статьи могут появляться в период избирательных кампаний, или накануне принятия главами государств важных политических решений. Автор полемической статьи обычно представляет свое видение ситуации, опровергая оппонентов. В полемической (проблемной) статье журналист нередко использует не только логические, но и эмоциональные способы воздействия на читателей (в отличие от общеисследовательской и практико-аналитической). Для полемической статьи очень важно, чтобы журналист приводил аргументированные доводы и не превышал этические границы своей профессии – например, позволяя себе резкие выпады в адрес конкретной личности или вторжение в чью-то личную жизнь. Практика показывает, что читатели больше доверяют автору полемического материала, если он ссылается на конкретные документы или мнения авторитетных лиц.

 

Что нужно для того, чтобы написать статью? Во-первых, достаточное количество информации. Во-вторых, важно определить свою позицию и цель. Что вы хотите сказать читателю своей статьей? Чем логичнее и убедительнее вы будете в своем повествовании, тем больше у вас шансов "быть услышанным". Увлечь читателя можно не только темой, но и с помощью выразительного заголовка, интересного развития сюжета, аргументированных выводов.

 

Существуют определенные требования и к самой структуре статьи. В начале автор должен объяснить читателям, почему так важна выбранная им тема, какую роль она играет в обществе. Далее нужно показать, в чьих интересах решить существующую проблему и что нужно для этого сделать. В главной части статьи обычно анализируется текущая ситуация по разрешению проблемы и затрагиваются факторы, тормозящие ее решение. В заключительной части автор статьи может расширить представление читателей о теме, показав, к примеру, какие новые проблемы должны быть решены далее. Любая ситуация может содержать в себе внутренние противоречия, что означает, что журналисту нужно тщательно разобраться в собранном материале и определить свою собственную позицию, прежде чем начать писать статью. Однако, он может использовать прием обращения к читателям с вопросом-сомнением, особенно в том случае, если он затрудняется сделать все выводы.

 

А вот что представляет собой универсальный метод для подготовки и написания статьи, названный методом Аристотеля. Разделите свою работу на пять этапов.

 

• Определите для себя тему и издание, для которого вы пишите (ориентируйтесь на специфику издания).

 

• Соберите нужную информацию, не забывая ее тщательно проверить

 

• Постарайтесь сделать собственное умозаключение на основе собранных фактов

 

• Разработайте композицию вашего материала.

 

Начните с написания черновика, в котором изложите в вольном стиле все ваши мысли и отобранную информацию. Далее последуйте описанным выше требованиям к структуре статьи.

 

• Обратите особое внимание на выводы и заголовок вашего материала. После того, как вы закончили писать, сделайте паузу, а затем прочитайте вашу статью "чужими глазами".

 


Дата добавления: 2015-08-03; просмотров: 1540 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: АНАЛІТИЧНЕ ІНТЕРВЮ | Аналітичне опитування | Рецензія | ОГЛЯД ПРЕСИ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Література| АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.028 сек.)