Релігійні уподобання, паломництво.

У ІІ-ІІІ ст. у римському суспільстві все більшу роль починають відігравати християни. Вони багато подорожують з культовою та місіонерською метою. У приватних заїжджих дворах, тавернах (цих «диявольських вертепах») вони не можуть зупинятися, зважаючи на їх погану репутацію. Тому церковні собори (в Нікеї - 325 р. та у Карфагені - 398 р.) приписують у кожному місті при єпархіальних церквах, а також у «святих місцях» будувати заїжджі двори для служителів культу та прочан. Як наслідок цих приписів при місь­ких єпархіях та в місцях особливого поклоніння з'являються заїжджі двори для християн - так звані «ксендохії».

З розпадом і остаточним падінням Римської імперії (IV-V ст.) готельна справа занепадає і починає поступово відроджуватися в Європі у середні віки в дещо інших фор­мах, але наслідуючи тим же історичним закономірностям.

У середні віки (V-XV ст.) більшість мотивів для подо­рожей зберігаються, але змінюються умови їх здійснення. Феодальна роздрібленість земель і багатовладдя, велика кількість розбійників на шляхах і піратів на морі, поганий стан самих шляхів і транспорту, нарешті - сильна влада церкви, яка проповідувала короткочасність земного життя та аскетизм, не сприяли розвитку подорожей, якщо не брати до уваги хрестові походи. Майже зникають подорожі з метою відпочинку, подорожі на лікування набувають вигляду поїздок до «святих джерел», не заохочуються допитли­вість і земні задоволення. При цьому, як це не парадоксально, саме цей період знаменує початок епохи великих географічних відкриттів, появу карнавальних свят, що й досі приваблюють гостей з усього світу до міст Італії, Франції та Німеччини. У середні віки з'являються найстаріші європейські університети, такі як Болонський (Італія), Сорбонна в Парижі (Франція), англійські Оксфорд і Кембридж, універ­ситети у містах Іспанії та Німеччини. По Європі подорожують купці, школярі та студенти, майстри та підмайстри, мандрівні артисти та фокусники.

Але найбільш сильним мотивом для подорожей у ці часи стає релігійний. Паломництво набуває масового ха­рактеру, а самі паломники знаходяться під особливим заступництвом церкви і влади. Найчастіше притулок паломникам надають монастирі або странноприйомні будинки при рицарських та монашеських орденах. У них палом­ники отримували не тільки ночівлю, але й їжу, побутові та медичні послуги, іноді їм пропонували навіть супровід у дорозі. Все це було практично безкоштовним, хоча пожертви охоче приймались. Для прийому мандрівників об- лаштовувались притулки - «ИоэреБ». У X ст. в Іспанії за розпорядженням короля Санчо Наваррського будуються притулки для паломників та інших мандрівників - «альбегерії» та «оспіталії». В XI ст. славився своєю гостинністю до паломників, що подорожували з Бургундії до Італії, монастир на горі Ценіс. Іще раніше - у IX ст. в Єрусалимі згідно указу імператора Карла Великого (742-814 рр.) був побудований спеціальний странноприйомний будинок для па­ломників. За спогадами французького монаха Бернарда, він складався з дванадцяти будинків або готелів; тут для паломників було відкрито бібліотеку, як і в інших стран- ноприйомних будинках, заснованих в Європі Карлом Великим. У користуванні «цього благочестивого закладу були поля, виноградники та сад, що розташовувався в долині Іосафатовій». Як паломники, так й інші мандрівники могли зупинятись також у міських гільдіях, князівських дво­рах знов таки безкоштовно, «з любові до ближнього». Карл Великий своїм наказом-едиктом узаконив цю форму гос­тинності - зобов'язав монастирі та церкви утримувати так звані «госпиції» - странноприйомні будинки, які повинні були надавати пілігримам ночівлю, харчування, медичну допомогу та ванни.

Дата добавления: 2015-07-26