Застосування цивільного законодавства за аналогією

Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогії. У ст. 4 ЦК УРСР сказано, що цивільні права та обов'язки виникають також з дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але вна­слідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки. Із змісту зазначеної норми випливає, що цивільні правовід­носини виникають також з дій, зокрема угод громадян і організацій, хоч і не пе­редбачених законом, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним заса­дам і змісту цивільного законодавства. Ще більш однозначно вирішене це питання в ст. 11 нового ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного зако­нодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону — поширення на відно­сини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламен­тують подібні відносини (ст. 8 ЦК України).

Збереження інституту аналогії у цивільному праві, на відміну від криміналь­ного права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним за­коном як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює право­мірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обме­ження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковуван­ня розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негатив­но позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову активність в еко­номічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Важливе значення для ефективного функціонування правової системи мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на підставі аналізу й уза гальнення судової практики містяться керівні роз'яснення судам з питань засто­сування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивіль­них справ. Вони віддзеркалюють стан застосування судами України законодавст­ва і публікуються у відповідних збірниках.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ зо­бов'язують лише учасників спорів, і у разі набрання ними законної сили є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК України). Разом з тим вивчення судової практики необхідно для з'ясування зміс­ту цивільних законів та їх правильного застосування. Судову практику законода­вець також враховує у процесі вдосконалення чинного законодавства і видання нових нормативних актів.

Статтею 40 Закону України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р. передбачалася обов'язковість керівних роз'яснень Верховного Суду України з питань застосування законодавства для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, з якого було дано роз'яснення. Статтею 12 Закону України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. також встановлювалося, що роз'яс­нення Вищого арбітражного суду є обов'язковими для судів та учасників госпо­дарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого було дано роз'­яснення.

Однак у зв'язку з проведенням судової реформи відбулися певні зміни у ком­петенції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, одним з яких є Вищий господарський суд України. Так, відповідно до ст. 55 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодав­ства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеці­алізованих судів, а за ст. 44 цього ж Закону Пленум Вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодав­ства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції¹. Таким чином, за новим законодавством роз'яснення зазначених судових органів мають рекомендаційний характер.

У юридичній науці роз'яснення вищих судових органів іноді визнаються дже­релом права.² На наш погляд, є більше підстав розглядати їх лише як форми тлу­мачення чиннош законодавства, що застосовується судами.

Новий ЦК України надає судам можливість при розгляді цивільних справ враховувати звичаї ділового обороту та норми моралі (статті 7, 13).

Особлива роль у правовій системі належить рішенням Конституційного Суду України, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції України).

Дата добавления: 2015-07-17