Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ( Г Г ) . Абсолютне знання 541

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(Г Г). Абсолютне знання 541


 


з яких репрезентує у своєму принципі життя всього духу, а почасти підтримали поняття у формі поняття, чий зміст уже розкрився в тих моментах і подав себе у формі певної постаті свідомості.

Ця остання постать духу, — духу, що водночас на­дав форми Я своєму повному справжньому змістові і, таким чином, реалізував своє поняття, проте лишився при цій реалізації у своєму понятті, — це абсолютне знання; це дух, що знає себе у формі духу, або знан­ня, що розуміє на основі понять. Істина тут не тільки в собі цілковито тотожна з вірогідністю, а й має фор­му [Gestalt] самої самовірогідності, або існує у своєму існуванні, тобто існує для духу, що знає, у формі [Form] знання про себе. Істина — це зміст, що в ре­лігії ще не тотожний зі своєю вірогідністю. Але ця то­тожність полягає в тому, що зміст набуває форми Я. Завдяки цьому те, що є самою сутністю, тобто по­няттям, стає для свідомості елементом існування, або формою об'єктивності. Дух, що постає в цьому елементі перед свідомістю, або, що тут означає те са­ме, створений нею в цьому елементі, — це наука.

Отже, природа, моменти і рух цього знання вияв­ляються так, що воно є чистим буттям-для-себе са­моусвідомлення; це Я, що є цим і ніяким іншим Я, а також безпосередньо опосередкованим, або скасова­ним загальним Я. Воно має зміст, який відрізняє від себе: адже воно є чистою негативністю, або самороз-двоєнням; воно є свідомістю. Цей зміст у своїй від­мінності й сам є Я [Ich], бо є процесом самоскасуван-ня, або ж тією самою чистою негативністю, що ста­новить Я. Я в ньому як у відмінному є відображеним у собі; зміст можна зрозуміти тільки тому, що Я у своїй іншості лишається при собі. Цей зміст, коли вислови­тися точніше, — не що інше, як сам щойно згаданий процес, бо зміст — це дух, що пронизує сам себе (і то для себе) як дух завдяки тому, що він має форму поняття у своїй об'єктивності.

Що стосується існування цього поняття, то наука постає в часі та реальності не раніше, ніж дух дійде до свого усвідомлення. Як дух, що знає, чим він є, він не існував раніше, і його можна знайти тільки тоді, як


він закінчить працю, тобто примусить свою недовер-шену конфігурацію створити для своєї свідомості фо­рму своєї сутності і таким способом ототожнити своє самоусвідомлення зі своєю свідомістю. Дух, що існує в собі й для себе, диференціювавшись у своїх момен­тах, — це знання, що існує для себе, розуміння [Begrei-fen] взагалі, що як таке ще не досягнуло субстанції, або ще не є в собі абсолютним знанням.

Що ж, у реальності субстанція, що знає, існує ра­ніше, ніж форма її поняття. Адже субстанція — це ще нерозвинене в-собі, або основа та поняття у своїй ще інертній простоті, отже, внутрішність, або Я духу, який ще не існує. А те, що існує, існує як ще не розви­нене просте й безпосереднє, або як об'єкт уявлюваль-ної свідомості взагалі. Для пізнання, яке є духовною свідомістю, те, що існує в собі, існує тільки тією мі­рою, якою воно є буттям для Я і буттям Я, або по­няттям, і тому пізнання має на початку тільки вбогий об'єкт, на відміну від якого субстанція та свідомість цієї субстанції набагато багатші. Відкритість, що її має субстанція в цій свідомості, є, фактично, прихо-ваністю, бо вона є ще тільки позбавленим Я буттям, і відкритою є тільки самовірогідність. Тому від суб­станції самоусвідомленню дістаються передусім тіль­ки абстрактні моменти, але оскільки ці моменти, будучи чистим рухом, женуть себе далі, самоусвідом­лення збагачується, аж поки відриває від свідомості всю субстанцію, вбирає в себе всю структуру її сут-тєвостей і, оскільки це негативне ставлення до об'єк­тивності є ще й позитивним, утвердженням, зрештою виробляє ті суттєвості з себе й, таким чином, віднов­лює їх для свідомості. Отже, в понятті, що знає себе як поняття, моменти постають раніше, ніж здійснене ціле, чиє становлення є рухом тих моментів. Нато­мість у свідомості ціле передує моментам, проте є не-збагнутим на основі понять. Час і сам є поняттям, що існує, й постає перед свідомістю як пусте спогля­дання, і саме тому дух необхідно постає в часі, й по­стає доти, аж поки сприйме його чисте поняття, тоб­то аж поки знищить час. Час — це чисте зовнішнє Я [Selbst], що є тільки споглянутим, не збагнутим з боку


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Теґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)