Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

В) кризові явища в економіці УРСР.

Читайте также:
  1. Формування ефективної конкуренції в економіці України .

Середньорічні показники темпів зростання (за п'ятирічками, відсотки)

 

Показники П'ятирічки
      VIII (1966— 1970)   IX (1971 — 1975)   Х (1976— 1980)   XI (1981 — 1985)
Валовий суспіль­ний продукт 6,7 5,6 3,4 3,5
Національний до­хід 6,7 4,6 3,4 3,7
Капіталовкладення 6,8 6,4 2,1 3,1
Продуктивність праці 6,1 4,1 3,0 3,8
Промислова про­дукція 8,4 7,2 3,9 3,5
Сільськогосподар­ська продукція 3,2 3,0 1,6 0,5

Реформи в економіці, розпочаті в 1965 р., не були доведені до кінця. Вони не дали вагомих результатів, розбившись об стіну бю­рократизму. Міністерства й відомства досить швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. Система директивного планування та командного управління господарством збереглася, а в окремих випадках навіть посилилася. Провал реформ другої половини 1960-х pp. ще раз довів принципову неможливість реформування соціалістичної системи. У 1970—1985 pp. негативні тенденції в економіці республіки наростали, хоча говорити про «за­стій» у буквальному розумінні цього слова, мабуть, неправомірно. тривало нарощування виробництва засобів ви­робництва, продовжувався безпрецедентний процес надіндустріалізації суспільства. Склалася парадоксальна ситуація, коли навіть більш швидке зростання національного доходу неістотно впливало на рівень життя населення, оскільки економіка працювала сама на себе, а не на людину.

Розширення виробництва досягалося передусім завдяки більшим затратам праці, залученню додаткових ресурсів. Тобто економіка розвивалася екстенсивним шляхом. Помітно зросла матеріаломіст­кість та енергомісткість виробництва, знижувалась рентабельність підприємств.

За 1966—1985 рр. зменшились середньорічні темпи приросту основних показників економічного розвитку республіки. Так, валовий суспільний продукт зростав за роки восьмої п'ятирічки на 6,7%, дев'ятої — на 5,6%, десятої — на 3,4%, одинадцятої — на 3,5%. Темпи приросту національного доходу становили відповідно — 6,7%; 4,6; 3,4; 3,7%.

Водночас очевидно, що в господарському і політичному житті, со­ціальному і духовному розвитку республіки залишалося чимало елементів і традицій сталінської доби, надійно законсервованих брежнєвським керівництвом.

3. Етносоціальні процеси та рівень життя населення:

а) зміни в кількості, соціальному та національному складі населення;

Протягом 1960—1980-х pp. виявилася загальна тенденція до збіль­шення абсолютної кількості населення України. Між державними переписами населення 1959 і 1989 pp. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн., або майже на 10 млн. осіб. Водночас не можна не помітити, що темпи абсолютного приросту населення республі­ки істотно скоротилися. Так, між переписами 1959 і 1989 pp. цей показник у середньому на рік становив 330 тис. осіб з поступовим зменшенням.

Останні дані свідчать, що до кінця 1970-х pp. абсолютний при­ріст населення зменшився фактично більше ніж удвічі й становив 120 тис. у середньому на рік. Це було загальним явищем, що про­явилося відповідною тенденцією: зменшенням приросту населення України.

Водночас виявилися інші чинники, котрі негативно впливали на демографічні процеси в українському суспільстві. Якщо раніше ними були голодомори та війни, то останнім часом найбільшою мірою впливала економічна незабезпеченість населення загальний стан здоров'я, а також, надзвичайно згубні наслідки світової чорно­бильської катастрофи.

У проміжку часу між 1959 і 1989 pp. визначальними тенден­ціями змін у соціальному складі населення України були зрос­тання урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1959 р. кількість сільсько­го населення України становила 22,6 млн. осіб (53%). Перепис 1989 р. зафіксував скорочення кількості сільського населення до 17,1 млн. осіб (на 20 %).

Одночасно протягом 1959—1989 pp. кількість міського населен­ня збільшується з 19,1 до 35,4 млн. осіб (у 1,8 разу). Значно зросла кількість міського населення на Львівщині — з 821,3 до 1630,5 тис. осіб, або майже удвічі. На Київщині кількість міського населення (без м. Києва) збільшилася з 438,1 до 1041,2 тис. осіб, або в 2,3 разу.

Стосовно селянства динаміка скорочення його кількості мала певні відмінності в часі. Найвищим воно було наприкінці 1960-х — у 1970-ті pp. (майже 250 тис. осіб). На загальному тлі цих процесів становище у таких регіонах, як Закарпаття, Буковина, Крим, можна кваліфікувати як відносно благополучне. Одночасно в Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській областях сільське насе­лення скоротилося майже вдвічі, а в Сумській ще більше.

Із 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціально-демо­графічне явище — депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 осіб. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині, а починаючи з 1990-х pp. у державі загалом.

Своєрідним є поділ населення України за статтю. У 1959 р. серед населення республіки питома вага чоловіків становила 44 %. Починаючи з 1970 р. цей показник збільшився до 45 %, а в 1979 р. зріс до 46 %. На цьому рівні він стабільно тримався і в наступні роки.

Щодо вікової структури, скажімо, сільського населення, посилю­валася тенденція до його старіння, мало місце зменшення молодших вікових груп, зокрема осіб працездатного віку. На кінець 1980-х pp. на кожну тисячу працездатного населення загалом припадало 10-34 непрацездатних, у тому числі 452 дитини і 582 особи похилого віку та інваліди. Швидкими темпами знижувалася народжуваність, причому в сільській місцевості цей показник був нижчим, ніж у містах.

Значних масштабів набула міграція, що становила в названі роки в міграційному середньорічному обігу майже 3 млн. осіб. Приблизно 30 % становила міграція населення з села в місто, 40 % мігрантів переміщувалися між містами, більше 15 % міського населення пе­реселялося в сільську місцевість і лише 10 % — у межах сільської місцевості республіки. Понад 90 % усіх міграцій здійснювалося неорганізовано, стихійно.

На зміну національного складу населення впливали такі чинники:

— політика союзного центру на «зближення», «злиття» націй, формування «єдиної радянської нації», яка була прикриттям і курсу на русифікацію і денаціоналізацію самобутніх культур народів СРСР;

— — міграція робочої сили. Значна частка українців виїздили на новобудови до Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі (БАМ, Тюмень, Воркута тощо);

— розселення на території республіки (особливо в Криму і великих містах) офіцерів та їхніх сімей, що вийшли у відставку;

— від'їзд євреїв до Ізраїлю (протягом 30 років виїхало 353 тис. осіб) та інші.

У результаті цих чинників протягом 1959—1989 pp. в абсолютно­му і відсотковому обчисленні відбулося скорочення частки українців серед населення республіки (а також інших національних меншин), проте зросла частка росіян. Так, частка українців скоротилася з 76,7 до 72,1 %, росіян — збільшилася з 16 до 22 %.


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 546 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Николай Александрович Добролюбов. Что такое обломовщина? | Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку | Політичний портрет П. Шелеста. | Різні точки зору, що характеризують період 1965—1985 pp. | Г) значення дисидентського руху. | В) розвиток літератури й мистецтва. | Періодизація дисидентського руху в СРСР | Андрій Сахаров | INTRODUCTION | Essence and objective terms of development of specialization of agricultural enterprises |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Політичний портрет В. Щербицького.| Б) рівень життя населення.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)