Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальні відомості з морфології і фізіології рослин і грибів

Читайте также:
  1. I. Загальні положення
  2. I. Загальні положення
  3. I. Загальні положення
  4. I. Загальні положення
  5. II. Загальні обов'язки начальницького складу підрозділів гарнізону ОРС ЦЗ
  6. VII. ДИХАННЯ РОСЛИН
  7. VII. ДИХАННЯ РОСЛИН

У більшості рослин є такі органи: корінь, стебло, лист, квітка, плід.

 

Корінь.

 

Корінь — підземний орган рослини. З його допомогою рослина закріплюється в ґрунті, добуваючи з нього воду і мінеральні солі. Корені рослин служать для відкладання поживних речовин і для вегетативного розмноження. У деяких рослин (орхідеї) є повітряні корені. Функції кореня різноманітні: закріплення рослини у субстраті; поглинання води з розчиненими в ній мінеральними речовинами і подання їх у всі органи; синтез деяких органічних речовин; здійснення зв'язку з мікроорганізмами ґрунту — грибами, бактеріями; вмістище запасних речовин; вегетативне розмноження.

Головні функції кореня обумовлені його внутрішньою будовою. Розгляньте уважно малюнок та згадайте які функції виконують кореневі волоски, флоема, ксилема, твірна тканина.

 

Рисунок 7.1 Внутрішня будова кореня

Залежно від походження розрізняють головний корінь, додаткові і бічні корені. Головний корінь утворюється лише з зародкового корінця. Додаткові корені ростуть від стебла і листка або їхніх видозмін. Від головного і додаткового коренів відходять бічні корені — осі вторинного і наступних порядків галуження. За формою корені дуже різноманітні: нитко-, шнуро-, конусо-, веретено, ріпо-, бульбоподібні тощо.

Сукупність усіх коренів рослини називають кореневою системою.

За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату. Стрижнева система має добре виражений головний корінь, що займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, які розташовуються в ґрунті радіально. Така коренева система зустрічається здебільшого у дводольних рослин.

У мичкуватої системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням - це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, із якого розвиваються додаткові пагони (підземне галуження стебла) і численні додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.

1. 2. 3. 4. 5.

Рисунок 7.2 Види коренів:

 

1- нитковидний; 2 - веретеновидний; 3 - ріпоподібний; 4 - гіллястий; 5 - мичкуватий.

Метаморфози кореня. У ряду рослин корені служать вмістищем запасних поживних речовин. Особливу групу таких коренів становлять коренеплоди. Це соковиті потовщені корені ріпо-, бульбоподібної або стрижневої форми. Коренеплід складається з головки, шийки і власне кореня. Коренеплоди утворюються здебільшого у дворічників на першому році життя. На другий рік з них розвиваються квітконосні пагони (наприклад, буряк, морква, петрушка, редька).

Потовщені м'ясисті вмістища запасних поживних речовин, які утворюються з бічних або додаткових коренів, називають кореневими бульбами, або бульбокоренями (наприклад, жоржина, пшінка, зозулинці тощо).

У багатьох тропічних деревних рослин із стовбура і гілок розвиваються додаткові повітряні корені, які ростуть униз, до землі, вкорінюються і служать рослині опорою. Це ходульні корені у дерев, що живуть у мангрових заростях. Вони додаткові за походженням, відходять від стовбура, утворюючи цілу систему додаткових коренів, які підтримують досить велику крону дерев.

Дихальні, або вентиляційні, корені ростуть від підземних коренів або з кореневищ вертикально вгору. Такі корені є у багатьох мангрових дерев, болотного кипариса, тобто у тих рослин, що живуть на ґрунтах, бідних на кисень.

Повітряні корені формуються у багатьох тропічних епіфітів з родин Орхідні, Ароїдні, Бромелієві тощо. Зверху вони вкриті шарами мертвих клітин із спіральними потовщеннями та з порами в оболонках. Ці клітини вбирають воду атмосферних опадів.

Асиміляційні корені зустрічаються рідко. У нашій флорі зелені асиміляційні корені має водяний горіх. У деяких тропічних орхідей-епіфітів, які зростають на стовбурах інших дерев подібно до лишайників, утворюються плоскі стрічкоподібні корені. Верхня сторона цих коренів має зелений колір і виконує функцію фотосинтезу.

До групи опорних коренів належать так звані дошкоподібні корені деяких дерев вологих тропічних лісів. Такі корені відростають від нижньої частини стовбура косо вниз, досягаючи 1—3 м.

У деяких лазячих ліан, фікусів, плющів, крім живих нормальних коренів, із стебла розвиваються додаткові корені — причіпки, якими вони прикріплюються до інших рослин, стін, скель.

Стебло.

 

Стебло — найважливіший орган рослини, на якому розміщені листки, бруньки, квітки і плоди. Стебло проводить воду і поживні речовини від кореня до листків та інших органів. У стеблі також відкладаються запаси поживних речовин (капуста, цукрова тростина), за допомогою стебла можна вегетативно розмножувати рослини (аґрус, малина, смородина). На стеблі розрізняють вузли (місце прикріплення листків), міжвузля (ділянки стебла між двома вузлами) і бруньки. Стебла бувають дерев'янистими (стовбури) і трав'яними. Стебло може бути незначної висоти й товщини, як у багатьох трав'янистих рослин, або досягати величезної товщини (секвоя З0—40 м, баобаб — 10—12 м в обхваті) і висоти (секвоя 120—130 м, евкаліпт 140—150 м). Внутрішня будова стебел різна, але всі вони обов'язково мають численні судини. По судинах, розміщених ближче до центра, поживні речовини рухаються з кореневої системи до листків, тобто знизу вгору. По судинах, розміщених ближче до зовнішньої частини стебла, поживні речовини з листків надходять до всіх органів

Якщо зробити поперечний зріз стебла рослини, то при розгляданні під мікроскопом можна чітко побачити основні його частини. Зовні знаходиться шкірочка(епідерміс), всередині м'якоті стебла розрізняють групи клітин, які розміщені у вигляді пучків. Вони розкидані по всьому стеблу. Всередині пучка є судини. Судини, розміщені до внутрішнього боку, утворюють деревину, а до зовнішнього — луб. По деревині поживні речовини надходять від кореня, а по лубу — від листків. Пучки, розміщені кільцем між деревиною й лубом, називають камбієм; за рахунок цього шару утворюються нові клітини.

Багато судин мають різну форму (довгі, ситоподібні, трубочки і т. д.).

 

Рисунок 7.3 Внутрішня будова стебла

Зовнішній вигляд стебел різноманітний: за напрямом і способом росту стебла бувають прямостоячі (пшениця, соняшник), повзучі (суниці, журавлина), в'юнкі (хміль, берізка), чіпкі (гарбуз, огірок). У деяких рослин стебло залишається недорозвиненим (знаходиться в зачатковому стані) і листки утворюють прикореневу розетку (наперстянка, маргаритка).

Стебло здатне дуже видозмінюватись: у глоду, наприклад, бічні гілочки перетворені на колючки, які для рослини є захистом. Стебла можуть продовжуватися під землею, перетворюючись на кореневища (конвалія, пирій, анемона), м'ясисті утворення у вигляді бульби (картопля) і цибулини (цибуля, часник).

У місцевостях, де протягом року вологи буває не дуже багато, стебло відіграє роль зелених листків (саксаул) або утримує в собі багато вологи (кактус, агава).

Характерною особливістю стебла є здатність до необмеженого росту. Стебло з'єднує корінь і листя, забезпечує переміщення води, розчинів мінеральних солей і органічних речовин. Стебло характеризується високою механічною міцністю, є вмістилищем запасних поживних речовин. На стеблі утворюються листки і органи статевого розмноження — квітки. Розгалуження стебла дає крону. Всю крону з листками і квітками стебло підносить на певну висоту над землею і підтримує її.

Стебло часто є органом вегетативного розмноження рослин.

За формою стебла бувають: циліндричні (помідори, злаки), чотиригранні (кропива), тригранні (осока), багатогранні (кріп) тощо. За розміщенням у просторі: прямостоячі (кукурудза, яблуня), повзучі (суниця, журавлина), в'юнкі (хміль, берізка), чіпкі (гарбуз, огірок) та ін.

Пагін.

 

Пагін — орган, який утворюється з верхівкової меристеми і розчленяться на ранньому етапі морфогенезу на спеціалізовані частини — стебло, листки, бруньки.

Основна функція його — фотосинтез. Частини пагона можуть бути органами розмноження, накопичення запасних речовин, води.

Перший (головний) пагін розвивається із бруньки зародка. На пагоні виділяються вузли і міжвузля. Вузол — це місце прикріплення листків до стебла. Міжвузля — відстань між сусідніми вузлами,

Звичайно пагін має кілька вузлів і міжвузлів. Міжвузля можуть бути довгими, і тоді пагін називається видовженим (ростовим); скорочений пагін має короткі міжвузля. На стеблах деяких рослин з дуже короткими міжвузлями зближені листки утворюють прикореневу розетку (кульбаба, морква). Плодові дерева і кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені з малим приростком — «плодушки», на яких формуються квітки, а потім плоди, і видовжені, як правило, безплідні. Найдовші міжвузля бувають у ліан.

Кут між листком і стеблом називається листковою пазухою. У пазусі листка розташовуються бруньки і пагони.

Брунька — це зачатковий пагін з дуже вкороченими міжвузлями.

 

Видозміни пагонів. Пагони виконують ряд додаткових функцій, які пов'язані з їхньою видозміною (метаморфозом). Це вусики — довгі тонкі пагони з редукованими листками. Вусиками рослини прикріплюються до різних предметів (виноград, огірок та інші рослини з лазячими або з повзучими стеблами).

Колючки — вкорочені пагони без листків, що захищають рослину від поїдання тваринами (глід, дика яблуня). Вусики і колючки — це надземні видозміни стебла. Вони розташовані в пазухах листків або на листковому вузлі навпроти листка, що свідчить про стеблове походження їх.

Філокладії — плоскі листкопіодібні пагони, розташовані у пазухах редукованих листків. На них у пазухах редукованих лускоподібних листків утворюються квітки (рускус, аспарагус).

 

 

Рисунок 7.4 Видозміни пагону:

І — підземні; II — надземні: а — бульба (картопля); б—в— кореневище (б — пирій, в —іриси); г — бульбоцибулина (шафран); д — цибулина (цибуля); е — бульба (кольрабі); є — вусик (виноград); ж — вуса (суниця); з — філокладій (рускус): 1 — столон; 2 — брунька; 3 — перидерма; 4 — кора і зовнішня флоема; 5 — камбій; 6 — ксилема і внут­рішня флоема; 7 — серцевина; 5 — додаткові корені; 9 — суха луска; 10 — соковита луска;

11 — брунька; 12 — денце.

 

Крім надземних видозмін, у рослини є й підземні: кореневище, бульба, цибулина.

Кореневище — це видозмінений пагін з невеликими лускатими листками буруватого кольору і бруньками. Кореневище схоже на корінь, але відрізняється наявністю редукованих листків, бічних і верхівкових бруньок та відсутністю кореневого чохлика. Запасні продукти накопичуються у стебловій частині. За формою кореневище може бути довгим і тонким (пирій, осока) або коротким, і товстим (іриси, щавель). Щорічно із верхівкової бруньки виростає надземний пагін.

Бульбами називають потовщені, здуті, м'ясисті видозміни пагонів. Вони бувають надземними (кольрабі) або підземними (картопля). Листки в бульбах редуковані, в їх пазухах містяться бруньки, які називаються вічками.

Цибулина складається з укороченого стебла (денця), на якому є численні тісно зближені листки і додаткові корені. На верхівці денця знаходиться брунька. У багатьох рослин (цибуля, тюльпан) з цієї бруньки утворюється надземний пагін, а з бічної пазушної бруньки формується нова цибулина.

Лист.

 

Лист - це бічний орган пагона, що характеризується обмеженим ростом і наростає основою за рахунок вставного росту (у однодольних) або всією поверхнею (у дводольних). Функції листка — фотосинтез, газообмін, транспірація, або випаровування води. Крім того, у листках можуть відкладатись запасні речовини, інколи листок є органом вегетативного розмноження.

 

У багатьох рослин нижня частина листка розширена і утворює піхву, що охоплює певною мірою стебло. Особливо розвинута піхва у злаків, осок. Часто біля основи черешка утворюються парні бічні вирости — прилистки, зелені або плівчасті. Звичайно вони менші за пластинку, але у деяких рослин більші і функціонують як пластинка (бобові). Якщо прилистки зростаються, то утворюється розтруб (гречкові).

За зовнішньою будовою розрізняють прості листки — з однією пластинкою на черешку і складні — з кількома пластинками. Прості листки характерні майже для всіх трав'янистих рослин і для більшості дерев і кущів.

Прості листки бувають суцільні (береза, осика, груша), лопатеві (дуб, клен), роздільні (кульбаба), розсічені (картопля, редька).

 

За загальною формою і обрисом пластинки серед простих листків розрізняють округлі, яйцеподібні, овальні, довгасті, ланцетні, лінійні, голчасті, ромбічні тощо. За формою основи пластинки виділяють клино-, серце -, стріло-, списоподібні листки, а за формою верхівки — тупі, гострі, загострені. Листкова пластинка може бути цілокраєю (бузок), пилчастою (яблуня), зубчастою (кропива), городчастою (пеларгонія), виїмчастою (лобода).

Рисунок 7.5 Листкові пластинки:

Прості листки: 1- лінійний, 2- ланцетний, 3- яйцевидний, 4- еліптичний, 5- серцевидний, 6- зворотносерцевидний, 7 – бруньковидний, 8- щитовидний, 9- округлий, 10- лапчастий, 11- стріло видний, 12- списовидний, голкуватий(хвоя).

Рисунок 7.6 Краї листкової пластинки:

1 — цільнокрайній; 2 — зубчастий; 3 — пилчастий; 4 — городчастий; 5 — виїмчастий.

 

ІЗ

 

Залежно від ступеня розчленування пластинки розрізняють листки лопатеві (виїмка становить не більше як 1/4 ширини листкової пластинки); роздільні (виїмка становить не більш як 1/3 листкової пластинки); розсічені (виїмка досягає головної жилки).

Розрізняють такі листки залежно від характеру розташування виїмок—лопатеві: пальчастолопатеві(плющ), перистолопатеві(дуб); роздільні: пальчастороздільні (виноград), перистороздільні (кульбаба); розсічені: пальчасторозсічені (коноплі), перисторозсічені (редька).

Складні листки бувають перисто- і пальчастоскладними, а залежно від того, з парної чи непарної кількості листочків вони утворюються, їх називають парноперисто- чи непарноперистоскладними.

 
 

Один з поширених типів складних листків — трійчасті (суниця, конюшина, малина).

 

Рисунок 7.7 Види листків та їх розміщення:

1-чергове(п.-пластинка,ч.-черешок); 2-супротивне; 3-кільчасте. Прості листки: 4-лінійний, 5-яйцевидний,6-серцевидний,7-щитовидний, 8-стріловидний,9-голчастий. Складні листки: 10-парноперистий, 11-пальчастоскладний,12-трійчастий.

 

У мезофілі листка проходять провідні пучки, які називаються жилками. Розрізняють такі типи жилкування: просте— листкову пластинку пронизує лише один провідний пучок (мохо-, плауноподібні, деякі хвойні); сітчасте - від однієї або кількох великих жилок відгалужуються бічні, більш тонкі, які при дальшому галуженні утворюють густу сітку дрібних жилок (це найпоширеніший тип жилкування); дихотомічне — жилки галузяться вилчасто; дугове і паралельне — листкову пластинку від основи до верхівки пронизує кілька нерозгалужених однакових жилок; у деяких рослин вони розташовані суворо паралельно (злакові, осокові), в інших — дугоподібно (конвалія).

Листкорозміщення. На пагонах листки розміщуються в певному порядку. Залежно від цього розрізняють спіральне, супротивне і мутовчасте (кільчасте) листкорозміщення. Спіральне — в кожному вузлі знаходиться по одному листку, на стеблі листки розміщені по спіралі (жито, пшениця, гречка, яблуня). Супротивне — у вузлі знаходяться два листки, один проти одного. Воно характерне для багатьох родин. Мутовчасте — у вузлі розміщуються по три листки і більше (вороняче око, елодея, хвощ).

 

Листок відіграє велику роль у житті людини: рослини з великою кількістю листків приглушують шум, збирають пил, а в багатьох рослин листки виділяють леткі речовини (фітонциди), які вбивають хвороботворних мікробів (тополя, туя, ялина).

Листок пронизаний мережею жилок, які являють собою продовження судинно-волокнистих пучків стебла. По них пересуваються вода й солі в листок і органічні речовини з листка в інші органи.

На поперечному зрізі листка видно, що він складається із зовнішньої покривної тканини —-епідермісу,— вкритої кутикулою, яка охороняє листок від пошкодження. По поверхні епідермісу розкидані численні пори — продихи; вони складаються з двох замикаючих клітин, які регулюють витрату води й газообмін. На 1мм. листка припадає від 50 до 500 продихів.

Середня частина листка складається із стовпчастої і губчастої тканини; в губчастій тканині відбувається фотосинтез. Фотосинтез — складний процес утворення в листках органічних речовин.

 

Рисунок 7.7 Внутрішня будова листка

 

У чудесній «фабриці» зеленого листка уловлюється сонячна енергія і за рахунок цієї енергії утворюється вода, вуглекислий газ і органічні речовини. Енергію Сонця поглинає пігмент зеленого листка — хлорофіл. Для утворення хлорофілу потрібні такі умови: світло, наявність у ґрунті заліза й магнію, без яких листки мають бліде забарвлення, температура повітря не повинна бути нижчою за нижче 10°С. Хлорофіл має важливі властивості, необхідні для участі у фотосинтезі: він може поглинати сонячну енергію, запасати її або передавати іншим молекулам.

Під час фотосинтезу відбувається вплив світла на воду, яка вивільняє кисень. При цьому накопичується хімічна енергія у вигляді нестійкої сполуки. Цей процес відбувається за участю хлорофілу. Другий етап фотосинтезу полягає в тому, що вуглекислий газ перетворюється на глюкозу, яка полімеризується у крохмаль. Сутність процесів фотосинтезу розкрив

К. Тімірязєв.

Осінній листопад і пожовтіння рослин також перебувають у зв'язку з фотосинтезом і властивостями хлорофілу. Перед опаданням біля основи черешка листка утворюється шар відокремлюючих клітин, за рахунок чого листок легко відривається від стебла. Проте перед цим у листках накопичуються шкідливі, непотрібні для рослин речовини, а корисні речовини переходять у стебло і корені (опалих листків не їсть майже жодна тварина).

Звідки ж береться багата палітра фарб восени? Виявляється, з настанням холодів хлорофіл руйнується: у листках починають проступати жовті й червоні пігменти, а раніше вони маскувалися зеленим пігментом. Відбувається також синтез червоних, фіолетових пігментів, які надають листкам осіннього забарвлення.

Виходить, осінній листопад — це пристосування рослин до умов існування в помірному кліматі. У вічнозелених рослин листки також опадають, але поступово. Так, у ялини й сосни вони замінюються протягом 5 років, у смереки— 10—12, в араукарії— 15 років.

Квітка, запилення, запліднення. Плоди й насіння

Цвітіння рослин — одне з найпривабливіших явищ природи, внаслідок якого утворюються плоди й насіння.

Квітка — це видозмінений пагін з укороченим стеблом, листки якого перетворилися на його окремі частини. Квітка звичайно сидить на квітконіжці. Вона складається з зелених чашолистків, які або зростаються між собою (шавлія, будра), або вільні (жовтець, грицики). Чашечка захищає віночок, іноді видозмінюється на парашутик, так можуть розноситись плоди (кульбаба, осот та ін.).

Віночок складається з пелюстків, забарвлених у різні кольори. Форма віночка надзвичайно різноманітна, головне призначення його—приваблювати своїм кольором, запахом і нектаром запилювачів.

Органами розмноження є тичинки і маточка. Кожна тичинка має тичинкову нитку й пиляк. Пиляк складається з двох половинок, сполучених в'язальцем. До в'язальця прикріплена тичинкова нитка. Пилок у вітрозапильних рослин дрібний і сухий, а в тих, що запилюються комахами, великий і липкий. Якщо тичинок не більше 12, то, говорячи про рослину, вказують їх кількість, якщо більше 12, то зазначають, що рослина багатотичинкова.

Кількість маточок також різна. Маточка складається з нижньої частини (зав'язі), середньої (стовпчика) і верхньої (приймочки).

Якщо маточкові й тичинкові квітки знаходяться на одній і тій же рослині, називають однодомною (огірок, гарбуз, дуб, береза та ін.). Якщо чоловічі й жіночі квітки знаходяться на різних рослинах, то їх називають дводомними (коноплі, верба, осика та ін.). У безстатевих частина квіток втрачає тичинки й маточки (волошка, соняшник).

 

 

Рисунок 7.8 Будова квітки(пелюстки, тичинки, маточка).

 

Більшість пагонів у рослин закінчуються не однією квіткою, а багатьма дрібнішими квітками, що утворюють суцвіття.

 

Суцвіття.

 

Суцвіття — це пагін або система пагонів, які несуть квітки, приквітки. Типових вегетативних листків немає. Суцвіття поділяються за типом гілкування спільного квітконоса на невизначені, або моноподіальні, та визначені, або симподіальні.

Невизначені суцвіття характеризуються тим, що їхні квітки розпускаються на осі знизу вгору. Головна вісь суцвіття довго не припиняє росту і зацвітає останньою. Отже, невизначені суцвіття характеризуються моноподіальним галуженням. Ці суцвіття можуть бути простими і складними. Прості суцвіття мають нерозгалужену квіткову вісь, на якій розміщуються квітки. До них належать китиця колос, початок, щиток, зонтик, кошик, головка.

Китиця — на видовженій головній осі сидять на квітконіжках окремі квітки (конвалія, черемха, люцерна, біла акація).

Колос —на видовженій головній осі розміщені сидячі квітки без квітконіжок (подорожник, вербена, орхідеї).

Початок — колос із товстою, м'ясистою віссю (лепеха, жіноче суцвіття кукурудзи — качан).

Щиток простий —це суцвіття, в якого нижні квітконіжки довші, ніж верхні, і квітки розміщуються майже на одній висоті (яблуня, груша, глід).

Зонтик простий — головна вісь укорочена, квітконіжки всіх квіток начебто виходять з її верхівки і мають майже однакову довжину; тому квітки розміщуються майже на одній висоті, утворюючи купол (первоцвіт, вишня, цибуля).

Кошик — суцвіття з розширеною блюдцеподібною віссю, на якій розміщуються квітки без квітконіжок. Зовні кошик вкритий обгорткою з верхівкових листків (соняшник, кульбаба, айстра, волошка),

Головка — головна вісь потовщена і вкорочена, на ній тісно скупчені квітки на коротких квітконіжках або без них (конюшина, миколайчики).

Складні суцвіття характеризуються тим, що головна вісь у них галузиться. Це волоть (складна китиця), складний колос, складний щиток, складний зонтик і сережка.

Волоть — головна вісь на різній висоті дає відгалуження, які, в свою чергу, можуть також галузитись, утворюючи китиці, колоски або інші суцвіття (просо, рис, овес, тонконіг, бузок, виноград, полин).

Складний колос — на головній осі колосоподібно розташовані колоски (пшениця, жито, ячмінь, житняк).

Складний щиток має головну вісь, яка галузиться за типом простого щитка (горобина, бузина, калина).

Складний зонтик — бічні осі розгалужуються за типом простого зонтика, але закінчуються розгалуження не окремими квітками, а простими зонтиками (морква, кріп, борщівник).

 

 

 

 

Рисунок 7.9 Типи суцвіть(китиця, колос, головка, зонтик, монохазій, щиток, плейохазій, дихазій).

 

Запилення — це перенесення пилку з тичинок на маточку. Якщо пилок з тичинок переноситься на свою маточку, то відбувається самозапилення (фіалка, глуха кропива, зірочник, горох, соя, пшениця, ячмінь, овес, просо та ін.). Якщо пилок з тичинок однієї рослини переноситься на маточку іншої, то відбувається перехресне запилення.

Більшість рослин запилюється перехресно, причому в основному за рахунок комах і тільки десята частина рослин — вітром. Квітки мають ряд пристосувань для запилення комахами: яскраве забарвлення і сильний запах, які повинні приваблювати запилювачів, а в нагороду обпилювачі одержують пилок і солодкий нектар. Комахи захоплюють пилок із собою на лапках, черевці і переносять на іншу рослину, проводячи тим самим процес запилення.

Якщо нектар знаходиться неглибоко, то рослини запилюються мухами, жуками. Якщо нектар знаходиться глибоко, то його можуть дістати комахи з довгим язичком (бджоли, джмелі). Іноді в рослин (тютюн) квітки мають довгі трубки, в які проникають тільки довгі хоботки метеликів.

Якщо стоїть дощова погода, то комахи мало літають і не переносять пилку, тоді утворюється багато пустоцвітів — не запилених рослин

У рослин, які запилюються вітром (жито, кукурудза), квітки непоказні, у них не утворюється нектар, зате тичинки дають змогу вітру безперешкодно переносити пилок. Пилку виробляється багато, і при такому малоефективному способі запилення його дуже багато пропадає.

У рослин є різні пристосування, які забезпечують добре запилення, що дає змогу запобігти самозапиленню. У рослин, які запилюються вітром, квітки часто різностатеві; у рослин, які запилюються комахами, здебільшого тичинки дозрівають швидше, ніж формується маточка. У медунки, незабудки, плакуна квітки мають неоднакові за довжиною тичинки й маточки.

Запліднення. Пилок, потрапивши на приймочку маточки, починає проростати. При цьому утворюється пилкова трубка. Вона росте в напрямі до насінного зачатка (досягаючи іноді в довжину 2 см, наприклад у кукурудзи). Кінець пилкової трубки розривається, і звідти виходять дві чоловічі клітини. Одна з них зливається з жіночою яйцеклітиною, а друга — із вторинним ядром зародкового мішка. Відбувається подвійне запліднення. Запліднена клітина несе в собі спадкові ознаки чоловічої й жіночої рослини. Насінний зачаток перетворюється на насінину, а зав'язь — на плід. Запліднене вторинне ядро шляхом поділу утворює запасну вторинну тканину, необхідну для розвитку зародка.

 

Плоди і насіння. В утвореному зародку утворюються сім’ядолі у однодольних — одна, у дводольних — дві. Розвивається також корінець, підсім'ядольне коліно і брунечка. Поживні речовини знаходяться в сім'ядолях.

Процес дозрівання плодів і насіння в різних рослин відбувається за різний час. У ранньоквітучих плоди дозрівають швидко (за 2—3 тижні), у багатьох рослин—за 2—3 місяці.

Плід — це орган, призначений для захисту насіння, а часто і для його поширення. Плід утворюється з квітки в результаті змін, які відбуваються в ній після запліднення. У деяких рослин плід утворюється без попереднього запліднення, вони звичайно не містять насіння (деякі сорти винограду, груші, цитрусових). На відміну від плодів супліддя утворюються з кількох квіток, які зрослися між собою (буряк), або усього суцвіття (шовковиця, інжир, ананас).

Якщо плід утворений лише однією маточкою, його називають справжнім (вишня, виноград). Плоди, в утворенні яких беруть участь, крім зав'язі, ще й інші частини квітки (квітколоже, оцвітина), називають несправжніми (яблуня, груша).

Залежно від консистенції та будови оплодня плоди поділяють на соковиті та сухі.

Соковиті плоди мають соковитий, м'ясистий оплодень. Найтиповіші з них: ягода, кістянка, яблуко, гарбузина, помаранча.

Ягода — соковитий, багатонасінний, нерозкривний плід, який утворений одним або кількома плодолистиками (виноград, помідор, смородина, аґрус, чорниці, картопля).

Кістянка — здебільшого одногніздний, однонасінний плід, у якого екзокарпій — шкірястий, мезокарпій — м'ясистий, соковитий, а ендокарпій — твердий, дерев'янистий (абрикос, вишня, слива).

Яблуко — багатонасінний плід, у формуванні якого беруть участь не тільки стінки зав'язі, а й інші частини квітки. У яблуні в плоді можна побачити п'ять гнізд, в яких містяться по дві насінини. Гнізда вкриті хрящуватим ендокарпієм. Уся соковита частина — це мезокарпій, екзокарпій, зрослі основи тичинок, пелюсток, чашолистків. Плід яблуко розвивається в яблуні, груші, айви.

Гарбузина — має дерев'янистий екзокарпій, в її утворенні бере участь також квітколоже. Мезокарпій і ендокарпій соковиті (гарбуз, огірок, кавун, диня).

Помаранча — плід цитрусових, багатонасінний з товстошкірим екзокарпієм, який багатий на ефірні олії. Мезокарпій губчастий, білого забарвлення, сухий. Ендокарпій соковитий, утворився з волосків внутрішнього епідермісу плодолистиків (мандарин, лимон, апельсин).

Сухі плоди мають сухий оплодень. Вони можуть бути розкривні і нерозкривні.

Розкривні сухі плоди містять більш ніж одну насінину. При дозріванні плоди розкриваються, і насіння з них випадає. До таких плодів належать листянка, біб, стручок, стручечок, коробочка.

Листянка — багатонасінний одногніздний плід, утворений одним плодолистиком, що розкривається по черевному шву від вершини до основи (магнолієві, деякі жовтецеві, розові).

Біб — одногніздний, часто багатонасінний плід, утворений одним плодолистиком. Розкривається по черевному і спинному швах від вершини до основи (у представників бобових і деяких інших).

Коробочка — одно чи багатогніздний плід, що утворився з більш як одного плодолистика. Розкриваються коробочки по-різному: то стулками (бавовник, дурман, лілії, рицина), то зубчиками на вершині коробочки (родина гвоздикових), то дірочками (деякі види маку та дзвоників), то кришечкою на верхівці коробочки (блекота).

Стручок і стручечок — коробчастий двогніздний багатонасінний плід, утворений двома плодолистиками. Всередині плода від верху до низу проходить плівчаста перегородка, до країв якої прикріплене насіння. Розкривається плід двома стулками від основи до вершини. Стручком називається довгий і вузький плід, в якого довжина більша від ширини в 4 і більше разів (більшість хрестоцвітих). Стручечок майже однакової ширини і довжини (грицики, талабан та деякі інші хрестоцвіті).

Нерозкривні сухі плоди: горіх, горішок, сім'янка, зернівка, крилатка — всі однонасінні.

Горіх — має дерев'янистий оплодень, який не зростається з насіниною, що лежить вільно (дуб, ліщина, бук).

Горішок — відрізняється від горіха меншим розміром (гречка, липа).

Сім'янка утворюється з двох плодолистиків і має шкірястий оплодень. Насінина не зростається зі стінками плода (соняшник, кульбаба, ромашка).

Зернівка має шкірястий оплодень, в якому є одна насінина, що зрослася з оплоднем (пшениця, ячмінь та інші види з родини злаків).

У природі трапляються випадки, коли плоди, формуючись з квіток суцвіття, зростаються між собою, утворюючи з кількох плодів ніби один плід. Така сукупність плодів називається супліддям (буряк, шовковиця, інжир, ананас).

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 645 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ЗАГАДАТЬ ЖЕЛАНИЕ | Формули повного та неповного згорання природного газу. | Студента _______________________________________________ | RSS-канали | Загальні відомості про Internet. | Основні мережні сервіси | Доступ користувачів до мережі Internet. | Система адрес у мережі Internet. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ХІД І ЗМІСТ УРОКУ| Поняття веб-браузера

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.032 сек.)