Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Правова охорона комерційних найменувань

Читайте также:
  1. III. Правовая охрана нераскрытой информации.
  2. Англосаксонская правовая система.
  3. Вільсон О. Г. Охорона праці в галузі (на прикладі будівництва). Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2006. – 204 с.
  4. Водні ресурси. Стан використання та охорона.
  5. ВСЕМИРНАЯ ТОРГОВАЯ СИСТЕМА /World (multilateral) trading system/ - глобальная правовая система регулирования международной торговли, на основе которой функционирует ВТО.
  6. ГЛАВА 2 ГРАЖДАНСКО-ПРАВОВАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА НАРУШЕНИЕ ПРАВ ПОТРЕБИТЕЛЯ
  7. Глава 2. Общеправовая характеристика социальной защиты детей-инвалидов

Комерційне найменування: поняття та критерії правової охорони. На сьогодні в законодавчих актах України немає визначення комерційного найменування. У вітчизняному законодавстві термін “комерційне найменування” з’явився після прийняття у січні 2003р. Цивільного кодексу України. До речі, у ЦК України використовуються як тотожні термін “комерційне (фірмове) найменування” (ст.90,420), і “комерційне найменування” (ст.489-491). Ці терміни відповідають міжнародним договорам і є звичними для світового співтовариства.

Поняття комерційного найменування розкривається в деяких міжнародних угодах. Однак, зазначимо, що найвідоміша міжнародна правова угода у сфері промислової власності – Паризька конвенція про охорону промислової власності (учасницею якої є й Україна) – закріплюючи принцип охорони комерційних найменувань у країнах, що приєдналися до неї, не визначає самого поняття комерційного найменування. Можливість визначення цього поняття та механізму надання правової охорони Конвенція передає національним законодавствам.

Визначення комерційного найменування містить Андський пакт (Картахенська угода 1993р.), який є однією з найбільш сучасних міжнародних регіональних угод, Учасники цієї угоди – країни Латинської Америки: Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу та Венесуела. У відповідній частині угоди вказано, що комерційне найменування – це будь-яке позначення, яке ідентифікує економічну діяльність, підприємство чи торговельний заклад. При цьому угода закріплює норму про те, що підприємство чи заклад може мати більше ніж одне комерційне найменування. Комерційне найменування може складатися з корпоративного зазначення підприємства або закладу, його ділової назви чи іншого зазначення, внесеного до реєстру торговців чи торговельних підприємств.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у своїй діяльності також приділяє значну увагу питанням правового регулювання комерційних найменувань. Цікаво, що в розробленому ВОІВ ще у 1967р. Типовому законі „Про товарні знаки, комерційні найменування і недобросовісну конкуренцію” для країн, що розвиваються, комерційне найменування визначається як „ім’я або позначення, що визначає підприємство фізичної чи юридичної особи”. У коментарі до Типового закону зазначено, що до складу комерційного найменування може входити ім’я власника, його псевдонім, будь-яке вигадане ім’я, скорочене ім’я (або ініціали), опис підприємства або будь-яке інше позначення. Типовий закон допускає, що підприємець також може використовувати більше одного комерційного найменування, наприклад, повне найменування та його скорочення, або спеціальне комерційне найменування для частини підприємства.

Немає однозначного визначення цього поняття і серед правознавців. Однак найчастіше комерційним найменуванням називають таке найменування під яким особа діє в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників.

Разом з тим треба підкреслити, що законодавства не всіх зарубіжних країн подають дифініційне визначення комерційного найменування. Здебільшого вони вказують на ті ознаки, яким повинно відповідати таке найменування, щоб бути правомірним, або забороняють ті позначення, що не можуть включатися до назви суб’єкта господарської діяльності. Саме такий підхід характерний і для законодавства України. Цивільний кодекс, як і чинне законодавство в цілому, не дає визначення комерційного найменування, а лише встановлює певні вимоги до позначення якому буде надаватися правова охорона. Ці вимоги є своєрідними критеріями охоронопридатності комерційного найменування.

По-перше, комерційне найменування особи має право відображати її правове становище і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту. У статті 489 ЦК України підкреслено, що “правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів справжньої її діяльності”. Тобто одним із головних є критерій істинності фірмового найменування. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву “принцип істинності фірми”. Комерційне найменування має містити зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, тощо), її типу (державна, приватна, тощо), виду діяльності (виробнича, наукова, комерційна), особи власника.

По-друге, важливим критерієм правової охорони комерційного найменування є його відмітність. Щоб виконувати функцію індивідуалізації учасників цивільного обороту, комерційне найменування повинне мати особливі ознаки, які б не допускали змішування одного комерційного найменування з іншим. Тобто комерційне найменування має бути новим і відмінним від вже використовуваних найменувань.

При цьому варто зазначити, що відповідно до статті 23 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003р. (із змінами від 16 березня 2006р.), якщо юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, що відображено в їхньому комерційному найменуванні, то вони можуть виступати в цивільному обороті під тим самим комерційним найменуванням. Виходячи з цього, наприклад, приватне підприємство «Квант», товариство з обмеженою відповідальністю «Квант», закрите акціонерне товариство «Квант» не є тотожними і державний реєстратор не вправі відмовити в державній реєстрації таких юридичних осіб, якщо до нього надійдуть відповідні документи.

До того ж, стаття 489 ЦК України передбачає, що юридичні особи можуть мати однакові фірмові найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і (або) реалізують, та послуг, які надаються ними.

На наш погляд, така неоднозначність може викликати певні проблеми, щодо індивідуалізації учасників цивільного обороту, особливо коли, наприклад, суб’єкти підприємницької діяльності, хоча й мають різні організаційно-правові форми, але працюють в одному сегменті ринку і мають однаковий виробничий, торговельний чи інший профіль.

По-третє, суттєвим критерієм правової охорони комерційного найменування є постійність комерційного найменування. Досвід свідчить, що належний ступінь індивідуалізації учасників цивільного обороту може бути забезпечений комерційним найменуванням тоді, коли воно залишається незмінним протягом усього часу, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус. В незмінності комерційного найменування юридичної особи зацікавлені як її власник, так і решта учасників цивільного обороту, а також споживачі і держава.

Права на комерційне найменування не обмежені яким-небудь строком і діють упродовж усього часу, поки існує ця юридична особа. Згідно із ст.491 ЦК України чинність майнових прав на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законодавством.

Критерії охороноспроможності визначають структуру комерційного найменування. Словесне позначення, що використовується як комерційне найменування, має будуватися за встановленими правилами і складатися із відносно самостійних частин. У юридичній науці прийнято виокремлювати дві частини комерційне найменування – основну, яка іменується корпусом, і допоміжну, яка іменується додатком.

Корпус комерційного найменування, який є обов’язковою частиною будь-якого комерційного найменування, вказує на організаційно-правову форму юридичної особи (відкрите акціонерне товариство, приватне підприємство, тощо), її тип (приватна, державна) і вид діяльності (виробництво, посередницька діяльність, торгівля, надання послуг тощо), а в деяких випадках – і на інші її ознаки. До корпуса комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої розподіляються на обов’язкові і факультативні. Обов’язковим додатком є спеціальне найменування юридичної особи, її номер чи інше позначення, необхідне для того, щоб її відрізняти від інших юридичних осіб. Роль таких найменувань найчастіше виконують умовні позначення у вигляді оригінальних слів (акціонерне товариство «НОРД»), власних імен (об’єднання «Світлана»), зазначень походження товарів (фабрика «Лугань») тощо. Інші додатки типу зазначень «універсальний», «спеціалізований», «центральний», у тому числі скорочене найменування юридичної особи, належать до факультативних додатків, які можуть включатися до комерційного найменування за розсудом власника прав на нього.

Об’єкти і суб’єкти прав на комерційне найменування. Об’єкти. Одним із важливих питань, поки не врегульованим законодавством України, на відміну від інших країн, є проблема визначення об’єкта комерційного найменування, тобто позначення, якому може надаватися правова охорона. На наш погляд, у самому загальному вигляді, можна запропонувати таке визначення: об’єктом комерційного найменування є позначення, яке вирізняє юридичну особу, дає змогу індивідуалізувати її з-поміж інших господарюючих суб’єктів. Комерційне найменування – це позначення організації незалежно від виду її діяльності, організаційно-правової форми та форми власності, під яким вона бере участь у господарському і цивільному обороті.

Необхідно звернути увагу на те, що українське законодавство досить повно визначає, які слова повинні входити до найменування юридичної особи тієї чи іншої організаційно-правової форми, але жодна з норм щодо комерційних найменувань не подає переліку позначень, які не можуть використовуватися в комерційному найменуванні. В законодавстві згадується лише про заборону включати в дане найменування позначення, що можуть ввести в оману. Однак ця норма не охоплює всі можливі випадки неправомірного використання позначень у комерційних найменуваннях.

Наприклад, законодавства більшості країн містять норми, які не допускають використання в комерційному (фірмовому) найменуванні фраз, які окремо чи в контексті є непристойними, висміюють чи принижують будь-яку особу чи групу осіб, авторитет державної установи чи організації, вказують чи мають на увазі протизаконну діяльність.

Суб’єкти прав на комерційні найменування. Особливістю прав на засоби індивідуалізації полягає у тому, що вони закріплюються не за їх розробниками, а за особами, що зареєстрували їх на своє ім’я.

У порівнянні з іншими винятковими правами суб’єктний склад прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і їх діяльності, як правило, є обмеженим, оскільки вказані об’єкти прав використовуються перш за все в підприємницькій діяльності.

Разом з тим маємо констатувати, що в законодавстві України коло суб’єктів прав на комерційне найменування не визначене.

Донедавна українське законодавство (ст.27 ЦК Української РСР), чітко вказувало, що суб’єктами права на комерційне (фірмове) найменування можуть бути тільки юридичні особи, філіали та підрозділи юридичної особи. Цивільний кодекс України вказує у ст.489, що правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. При цьому вживаючи загальний термін «особи», законодавець не конкретизує, хто саме може мати комерційне найменування. Втім у ст.90 ЦК України зазначено, що суб’єктами права на комерційне найменування можуть бути юридичні особи, які є підприємницькими товариствами. Проте основною рисою підприємницького товариства є те, що мета його діяльності – одержання прибутку, тобто комерційна діяльність. А комерційною діяльністю можуть займатися і непідприємницькі товариства та установи, а також фізичні особи-підприємці. З цього можна зробити висновок, що фізичні особи також можуть мати право на комерційне найменування. Крім того, в юридичній літературі розглядається можливість віднесення фізичних осіб до суб’єктів права на комерційне найменування згідно з договором концесії, який детально регулюється в Цивільному кодексі України [4].

Законодавства більшості зарубіжних країн вказують, що комерційне найменування можуть використовувати індивідуальні чи колективні комерсанти, тобто позначають ним свою підприємницьку (торгову) діяльність.

Отже з викладеного випливає – основною рисою комерційного найменування є те, що воно позначає певну комерційну діяльність (виробництво, торгівлю, посередницьку діяльність). У такому разі суб’єктом права на комерційне найменування може бути будь-яка особа, яка здійснює таку діяльність. Це може бути будь-яка юридична особа (підприємницьке або непідприємницьке товариство чи установа), а також фізична особа-підприємець. Варто нагадати також, що Господарський кодекс України (ст.159) містить положення, згідно з яким громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.

Суб’єктами права на комерційне найменування визнаються також іноземні юридичні особи, оскільки це передбачено ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Надання правової охорони комерційному найменуванню. Відносини щодо використання суб’єктами господарювання фірмових найменувань врегульовані нормами Цивільного (ст.423,424), та Господарського (ст.155) кодексів України, які розглядають комерційне (фірмове) найменування як об’єкт права інтелектуальної власності. Статтею 489 Цивільного кодексу встановлено загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони. Ними є:

– наявність розрізняльного характеру комерційного найменування, тобто можливість внаслідок його використання розрізнити одну особу з-поміж інших;

– відсутність оманливості комерційного найменування, тобто неможливість внаслідок його використання введення в оману щодо справжньої діяльності особи, якій належить комерційне найменування

Згідно із ч.3 ст.90 Цивільного кодексу „юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування”. Крім того, як зазначалося, Господарський кодекс також надає можливість мати комерційне найменування також громадянину-підприємцю.

Належить зосередити увагу на строках охорони, що надаються фірмовому найменуванню. Згідно зі ст.489 ЦК України право інтелектуальної власності на фірмове найменування починає діяти і, відповідно, його правова охорона виникає з моменту першого його використання, без обов’язкового подання заявки на нього чи реєстрації та незалежно від того, чи є таке найменування частиною торговельної марки. Ці положення відповідають вимогам ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якими охорона надається комерційному найменуванню без його обов’язкової реєстрації та незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

Водночас, на практиці момент виникнення правової охорони комерційного найменування найчастіше пов’язується з моментом його реєстрації, тобто з моментом реєстрації самої юридичної особи у відповідних державних органах. Це підтверджується аналізом положень Господарського кодексу України. Відповідно до ст.159 суб’єкт господарювання, чиє комерційне найменування було включене до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Однак питання реєстрації комерційних найменувань в законодавстві України недостатньо врегульовані. У третій частині статті 489 ЦК України зазначено, що «відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом». Як свідчить зміст цієї правової норми вона, по-перше, не є імперативною. Твердження «можуть вноситися» надає суб’єктам комерційних найменувань можливість вибору варіантів дій. По-друге, це положення статті потребує розвитку у відповідному нормативному акті, де повинен бути розроблений механізм реєстрації комерційних найменувань, якого на сьогодні ще немає. При цьому, варто підкреслити важливе практичне значення вирішення цього питання.

Створення певного порядку реєстрації комерційних найменувань допоможе уникнути появи суб’єктів підприємницької діяльності з однаковими комерційними найменуваннями, здатними ввести споживача в оману. Наявність даних про всі комерційні найменування, зосереджених в одному інформаційному центрі, полегшить вибір назв для нових суб’єктів господарювання, перевірку новизни заявлених на реєстрацію знаків для товарів і послуг, що не повинні повторювати комерційне найменування, власниками прав на які є інші особи тощо. Централізована база даних також значно полегшить доведення факту пріоритету користуванням власним комерційним найменуванням зазначеним суб’єктам.

Чинність права інтелектуальної власності на комерційне найменування, згідно із ст.491 ЦК України, припиняється на момент ліквідації відповідної юридичної особи, та з інших підстав, встановлених законом. Отже, право інтелектуальної власності на фірмове найменування, як правило, існує стільки ж, скільки існує юридична особа – власник такого найменування.

Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. У разі якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Відповідно до ст.4 Закону „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996р. (із змінами від 15 березня 2003р.) неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи фірмового найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Таким чином, для визнання дій господарюючого суб’єкта недобросовісною конкуренцією, яка підпадає під ознаки ст.4 зазначеного Закону, має значення тотожність або схожість фірмового найменування, а також наявність конкуренції, тобто змагальності підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку товарів. При цьому вид підприємства не має вирішального значення для відповідної кваліфікації дій підприємства. Закони „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001р. (із змінами від 23 лютого 2006р.) та „Про захист від недобросовісної конкуренції” не ставлять настання передбачених законодавством наслідків неправомірного використання чужих позначень у залежність від наявності вини підприємця та заподіяних такими діями збитків. Отже, санкції за неправомірне використання чужих позначень застосовуються до порушника і в тому разі, якщо такими діями не заподіяні збитки власнику фірмового найменування.

Зміст прав на комерційне найменування. Права на засоби індивідуалізації учасників обороту і результати їх діяльності, зокрема і право на комерційне найменування, в тій чи інший мірі відносяться до групи особистих немайнових прав. Наприклад, право на комерційне найменування органічно пов’язане з діловою репутацією юридичної особи, а також правом на захист честі і достоїнства особи яка володіє підприємством.

В той же час будь-який засіб індивідуалізації нерідко одержує конкретну вартісну оцінку у складі нематеріальних активів підприємства, а порушення права на нього може спричинити за собою відшкодування заподіяних майнових збитків.

Цивільний кодекс України до змісту прав на комерційне найменування включає тільки майнові права. Так, у ст.490 Кодексу зазначається, що майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Під використанням комерційного найменування розуміють укладення цивільно-правових угод, інші юридичні дії, захист порушених прав або прав, що оспорюються під цим найменуванням. Власники прав на комерційні найменування можуть розміщувати їх на вивісках, бланках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Правомочність перешкоджати та забороняти іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування полягає в тому, що особа, яка має право на таке найменування, може вимагати від іншого суб’єкта підприємницької діяльності припинення використання тотожного або подібного найменування. Але це не означає, що чинне законодавство зовсім виключає участь у цивільному обороті суб’єктів, які мають однакові комерційні найменування. Зокрема, частина четверта статті 489 ЦК України передбачає, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, а також послуг, наданих ними. Тобто особи мають право на використання подібних і навіть однакових комерційних найменувань, якщо їхня діяльність стосується зовсім різних сфер цивільного обороту, оскільки у даному випадку немає небезпеки введення в оману контрагентів і споживачів.

Необхідно звернути увагу на те, що права на комерційні найменування мають низку характерних їм ознак. По-перше, суб’єктивні майнові права на комерційні найменування є виключними за своїм характером. Це означає, що власник прав на цей об’єкт інтелектуальної власності володіє монополією на реалізацію тих можливостей, які закладені в даному суб’єктивному праві. Тобто, особа яка набула права на комерційне найменування, може вимагати від іншого господарюючого суб’єкта припинення використання тотожного або подібного найменування. Однак, як зазначалося раніше, це не означає, що чинне законодавство зовсім виключає участь у цивільному обороті суб’єктів, які мають те саме фірмове найменування (ст.489 ЦК України). При цьому особа, яка використовувала комерційне найменування на певній території раніше, ніж однакове комерційне найменування, стало відомим на території всієї країни або значної її частини, вона має пріоритет на використання цього комерційного найменування на цій певній території.

По-друге, права на комерційні найменування належать до абсолютних прав, тобто таких прав носіям яких протистоїть певне число інших осіб, зобов’язаних не порушувати права на дане комерційне найменування. Право на комерційне найменування полягає в наданні особі гарантованої можливості виступати в обороті під власним комерційним найменуванням. Під своїм комерційним найменуванням особа провадить цивільно-правові операції і інші юридичні дії, здійснює особисті немайнові права, захищає свої майнові або немайнові права і т.ін. Володілець комерційного найменування має право розміщати його на вивісках, бланках, рахунках і т.ін.

По-третє, права на комерційні найменування мають загалом безстроковий характер. Проте, придбавши в установленому порядку безстрокове право, власник може користуватися ним без обмеження яким-небудь строком тільки до того часу, поки існує сам суб’єкт права і засіб індивідуалізації відповідає вимогам, що пред’являються до нього законодавством. Наприклад, із зміною юридичного статусу господарюючого суб’єкта мають бути внесені відповідні зміни і до комерційного найменування

По-четверте, особливістю права на використання комерційного найменування є те, що воно виступає і як обов’язок власника комерційного найменування. Тобто, особа не тільки може виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням, а й зобов’язана це робити. Дана норма встановлена в інтересах інших учасників цивільного обороту, у яких є всі підстави знати, з ким вони мають справу. Відповідно до цієї норми, як порушення чинного законодавства треба розглядати анонімні дії суб’єктів господарювання (наприклад, відсутність вивіски на приміщенні для ведення торгівлі). Особа також не може одночасно виступати під кількома комерційними найменуваннями, бо це дезорієнтувало б інших учасників цивільного обороту.

По-п’яте, права на комерційні найменування в принципі є правами невідчужуваними. Однак, варто зазначити, що у чинному законодавстві це питання залишається спірним. На відміну від інших об’єктів прав інтелектуальної власності, права на які можуть вільно передаватися іншим особам, ці права не можуть бути відчужені. Ст.490 ЦК України передбачає тільки один випадок переходу прав на комерційне найменування, а саме, що вони можуть бути передані іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. При цьому новий власник підприємства стає власником право на комерційне найменування тільки тоді, коли на це згодились колишній власник прав або його правонаступники. Однак, сьогодні поширеною практикою є передання права на комерційне найменування у рамках договору комерційної концесії. Відповідно до ст.1115 ЦК України за договором комерційної концесії правоволоділець надає користувачеві за повну плату (згідно з її вимогами) право користування комплексом належних володільцю прав з метою виготовлення та продажу певного виду товару та надання послуг. До комплексу зазначених прав можуть входити право на різні об’єкти права інтелектуальної власності (торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці, комп'ютерні програми), а також комерційний досвід та ділова репутація, і звичайно ж, права на використання комерційних найменувань.

На думку фахівців, це єдиний випадок, коли чинне законодавство України безпосередньо передбачає можливість надання права на використання комерційного найменування без передання підприємства як єдиного майнового комплексу [ 5].

Аналізуючи суб’єктивні права на комерційне найменування, треба звернути увагу на припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування. Відповідно до статті 491 ЦК України права на комерційне найменування, як зазначалося раніше, діють безстроково, на протязі діяльності юридичної особи і їх чинність припиняється одночасно з ліквідацією юридичної особи. Однак є кілька підстав, за яких дія прав на комерційне найменування може припинитися, хоча сама організація продовжувала б існувати. Це можливо в таких випадках.

По-перше, власник прав на комерційне найменування може сам у будь-який момент відмовитися від права на використання цього комерційного найменування.

По-друге, чинність прав на комерційне найменування може припинитися при переході організації до нового власника, якщо умови такої передачі не передбачають збереження за організацією колишнього комерційного найменування.

По-третє, припинення чинності прав на комерційне найменування може бути викликане реорганізацією організації, у ході якої вона може, а іноді й зобов'язана змінити своє колишнє комерційне найменування.

По-четверте, чинність права організації на подальше використання комерційного найменування може бути припинена за рішенням суду через його невідповідність вимогам закону або порушення прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом [6].

Захист прав на комерційні найменування. До найбільш поширених порушень прав на комерційні найменування можна віднести використання іншими особами, як найменування організації позначення, тотожного або схожого до ступеня змішення з найменуванням правовласника; спотворення найменування юридичної особи (неправильна вказівка організаційно-правової форми, спотворення імен або учасників юридичної особи і т.ін.) в документах, рекламі тощо.

У разі порушення прав на комерційне найменування їх правовласники можуть добиватися відновлення своїх прав, припинення правопорушень і застосування до порушників інших передбачених законом санкцій.

Форми захисту можуть бути юрисдикційні і неюрисдикційні. Однак, особливістю захисту прав на засоби індивідуалізаціі є те, що вона здійснюються в основному в юрисдикційних формах.

Адміністративно-правовий захист прав на комерційне найменування зводиться до можливості правовласника подачі скарги до державних органів про порушення цього права. Так, згідно зі ст.28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» власник може звернутися до Антимонопольного комітету України або його територіальних органів із заявою про вжиття заходів щодо захисту своїх порушених прав. Варто звернути увагу, що засобом захисту в даному разі є не позов, а заява, яка подається в письмовому вигляді з додатком документів, що свідчать про порушення прав на фірмове найменування. Таку заяву необхідно подати упродовж шести місяців від дати, коли власник прав на комерційне найменування дізнався про порушення його прав.

У процесі розгляду справи Антимонопольний комітет або його територіальні органи за поданою заявником заявою мають право вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення, якщо незастосування таких заходів може ускладнити чи унеможливити його виконання. Для цього видається розпорядження про заборону особі, у діях якої вбачають ознаки порушення, вчиняти певні дії. Також, може бути видане розпорядження про накладання арешту на майно чи грошові суми, що належать відповідачу. Розпорядження Антимонопольного комітету України може бути оскаржене в суді в 15-денний термін від дати одержання копії розпорядження (ст.29).

Антимонопольний комітет України або його територіальні органи можуть прийняти обов’язкові для виконання рішення про:

– встановлення факту недобросовісної конкуренції;

– припинення недобросовісної конкуренції;

– офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних чи неповних відомостей;

– накладання штрафів;

– вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).

Рішення про накладання штрафів у розмірах понад чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно Антимонопольним комітетом. Вказані рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку в місячний термін від дати їх одержання (ст.30).

Ст.163з Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає групу дій, що спричиняють адміністративно-правову відповідальність. Серед них самовільне використання комерційного найменування іншого підприємця.

Зазначене адміністративне правопорушення спричиняє накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Що стосується цивільно-правових способів захисту прав на комерційне найменування, то ці способи в основному співпадають із загальними для усіх випадків способами захисту виняткових прав. Серед низки матеріально – правових способів захисту суб'єктивних прав, передбачених статтею 16 ЦК України, у сфері захисту прав на комерційне найменування можуть бути застосовані вимоги про:

– визнання прав на комерційне найменування;

– визначення правочину недійсним;

– припинення дій, які порушують права на комерційне найменування;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав на комерційне найменування;

– примусове виконання обов'язку в натурі;

– зміну правовідносин;

– припинення правовідносин;

– відшкодування збитків;

– відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

– визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб.

Крім того, відповідно до ст.432 ЦК України суд може винести рішення про:

– застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню прав на комерційне найменування та збереження відповідних доказів;

– зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав на комерційне найменування;

– вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням прав на комерційне найменування;

– вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувались переважно для виготовлення товарів із порушенням прав на комерційне найменування;

– застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання комерційного найменування;

– опублікування в засобах масової інформації про порушення прав на комерційне найменування та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Захист прав власників комерційних найменувань забезпечується і кримінальним законодавством. Чинне законодавство розглядає незаконне використання чужого комерційного найменування або подібного до нього позначення не тільки як цивільне правопорушення, а й як кримінальне діяння (ст. 229 Кримінального кодексу України). Для кваліфікації даного діяння як злочину необхідна така його ознака, як отримання порушником доходу у великих розмірах. Доходом у великих розмірах вважається такий, який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.


Дата добавления: 2015-07-15; просмотров: 1261 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Система законодавства України про інтелектуальну власність | Авторське право | Передача прав на твір | Охорона суміжних прав | Промислова власність: поняття, джерела | Об’єкти промислової власності | Об’єкти винаходу. | Суб’єкти прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки | Права авторів об’єктів промислової власності | Договори щодо розпоряджання майновими правами промислової власності |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Структура і зміст ліцензійного договору.| Право інтелектуальної власності на торговельну марку (знак

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.022 сек.)