Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

у групі продовженого дня

Читайте также:
  1. Конспекти занять в другій молодшій групі

Випускна робота

 

Естетичне виховання учнів

у групі продовженого дня

 

 

Слухачки курсів підвищення кваліфікації вихователів ЗОШ-інтернатів та ГПД

Басюк Лариси Миколаївна
вихователя Мукачівської ЗОШ І-ІІІ ст. №6

 

Керівники:

доцент кафедри педагогіки і психології ЗІППО

Ціпле М.Ю.

методист кабінету методики дошкільної початкової та інклюзивної освіти

Гаяш О.В.

 

Ужгород, 2014


З М І С Т

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Зміст естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку…

РОЗДІЛ ІІ. Засоби здійснення естетичного виховання особистості молодшого школяра

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА


 

В С Т У П

 

В умовах демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, зростання культурно-просвітницької активності етносу, гуманізації реформованої освіти та національної самосвідомості суспільства набуває актуальності проблема естетичного виховання школяра, бо ще із часів Протагора виховання було мірилом усіх речей.

Нині настав час відродження національної культурної спадщини, в тому числі й естетичного виховання, у якому відбито диво цвіт українського менталітету й світовідчуття.

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. "Краса, — писав В.О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. "

Групи продовженого дня відіграють важливу роль у здійсненні загальної середньої освіти, сприяють розумовому, моральному, естетичному, фізичному, духовному розвитку особистості.

Естетичне виховання – загальна культура молодої людини – це той фундамент, на якому будується духовно-моральне життя людини. Насолода життя, відчуття радості буття – неодмінний елемент самоутвердження людини у світі, її щастя. Розвиток естетичної сфери свідомості впливає на інші почуття і погляди людини, підвищує емоційну чутливість до всіх явищ життя. Молодший шкільний вік – відповідальна пора формування естетичних цінностей особистості. Саме в цей період закладаються переконання, принципи поведінки, якими керується людина у спілкуванні з іншими. Складним і відповідальним завданням вихователів є таке виховання учнів, де головним принципом життя людини стають її моральні переконання. Основні завдання естетичного виховання такі:1) виховання в особистості почуття прекрасного; 2) формування умінь і навичок творити красу в повсякденному житті, 3) формування уміння відрізняти прекрасне від потворного; 4) формування уміння жити за законами духовної краси

1. Зміст естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичні судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність. У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру, становлять його структуру

Естетичне сприйняття — початковий момент у процесі естетичного ставлення до дійсності, який проявляється в спостережливості, вмінні помітити найбільш суттєве, що відображує зовнішню та внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети, письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйняттю викрешують вогонь краси здавалося б із буденних подій. У процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. Варто не нав'язувати школярам своїх міркувань, а допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи тих предметів і явищ з погляду їх естетичної цінності* Тільки згодом, з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, із позицій якого особистість оцінює предмети, явища навколишньої дійсності.

Естетичні знання сприяють сприйняттю й оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями й навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, художньо-творчу діяльність.

Естетична культура передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в навколишній світ, зберігати прекрасне.

Естетичні почуття виражаються у схвалюванні людини, відчутті нею насолоди від сприйняття творів мистецтва, краси природи, у прагненні до активної творчості діяльності у сфері мистецтва.

Естетичні переживання — це почуття людини, які пов'язані з конкретними предметами, явищами, що їх сприймає особистість. Психолог С.Л. Рубінштейн зазначав: "Зв'язок почуттів з предметом, який його викликає і на який воно спрямоване, витупає особливо яскраво в естетичних переживаннях". Коли твори мистецтва, картини природи чи людини викликають естетичні почуття, то це пробуджує в особистості хвилювання, переживання. Сукупність людських почуттів — це, по суті, сукупність ставлення людини до навколишнього світу і передусім до інших людей у живій і безпосередній формі особистого переживання.

Естетична насолода проявляється у відчутті задоволення внаслідок сприймання об'єктів красивого, що спонукає до любування ним; задоволення від участі у творенні прекрасного.

Естетичний ідеал відображує уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи ті предмети та явища. З одного боку, естетичний ідеал є своєрідним еталоном, а з другого — він все-таки не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є певною мірою чинником індивідуальним. На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки.

Естетичні смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання, є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості, так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої дійсності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Головна мета естетичного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета естетичного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Серед цих завдань є й забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів, формування мовної культури, оволодіння вживання української мови, культивування кращих рис української ментальності – працелюбність, глибокого зв’язку з природою, толерантність, любов до рідної землі, повага до жінки. Кінцева мета естетичного виховання — формування готовності людини до естетичної діяльності як важливого компонента естетичної культури. Існують різні види такої діяльності:

• організація естетичного середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина;

• конкретна творча діяльність в галузі мистецтва, літератури та ін.;

• пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів;

• естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності;

• виявлення естетичної культури у взаєминах із людьми.

Державна національна програма «Освіта» вимагає від школи неухильного прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української та зарубіжної літератури, забезпечення художньо-естетичної освіченості й вихованості. Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Але значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.

Змістові орієнтири естетичного виховання молодших школярів охоплюють:

v розуміння краси в навколишній дійсності, природі, трудовій діяльності, як у школі, так і за її межами;

v елементарне тлумачення змісту творів мистецтва, емоційне сприйняття різних тем, кінофільмів, вистав, концертів, архітектурних творів, пам’яток культури, вияв пошани і дбайливого ставлення до них;

v розвиток нахилів до художньої творчості (виразне читання, малювання, ліплення, аплікація), творчої фантазії, гумору;

v додержання елементарної культури поведінки, прагнення до охайного вигляду, художнє оформлення класної кімнати;

v уявлення про негарні вчинки, виправлення неохайності та нечепурності у зовнішньому вигляді;

Провідними шляхами й засобами естетичного виховання в початковій школі виступають:

Ø навчання і позакласна робота;

Ø природа;

Ø праця і мистецтво;

Ø поведінка;

Ø фізкультура і спорт;

Ø естетична робота.

 


2. Засоби здійснення естетичного виховання особистості молодшого школяра

Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого,
середнього і старшого шкільного віку.
Через кардинально новий механізм — державний освітній стандарт — визначається оптимальний, науково обґрунтований обсяг змісту освіти та виховання, необхідний для соціалізації особистості. Невід'ємний компонент загальної середньої освіти становить освітня галузь "Мистецтво — Естетична культура" як чинник духовно-творчого розвитку учнів, гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу. Державний освітній стандарт забезпечує можливість безперервної художньо-естетичної освіти, що дає змогу учням продовжувати її на різних ступенях навчання і складає основу для подальшої самоосвіти та самовиховання.
У початковій школі в галузі "Мистецтво" виділено змістові лінії, що охоплюють основні види мистецтв — музичне, візуальне (образотворче), хореографічне, театральне, екранні. Домінуючими змістовими лініями залишаються музичне та візуальне мистецтва, у зміст яких інтегруються елементи інших змістових ліній. Завдяки варіативності освіти реалізується можливість викладання або окремих предметів ("Музика", "Образотворче мистецтво"), або інтегрованого курсу ("Мистецтво").

Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи суперечності у його неспіввідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та багаторівневі. Складність полягає насамперед у тому, що естетичне виховання, безумовно, маючи власну специфіку, є аспектом усіх інших видів виховання та у реальному виховному процесі є таким, що важко відокремлюється від них. З іншого боку, зміст естетичного виховання містить, хоча й не обмежується ними, художнє виховання, естетичну освіту, художнє навчання тощо, тобто створює складну внутрішню структуру. Рівень естетичного виховання, його впливовість, вибір тих чи інших засобів, форм, методів визначається естетичним розвитком особистості, народу, суспільства. Врешті, кожна нова історична епоха вносить свої відтінки у розуміння сутності, цілей та значущості естетичного виховання.

Специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси:

v естетичне виховання є системним. Маючи об’єктивно існуючий зв’язок з іншими видами та засобами виховання, воно завжди цілеспрямоване. Наявність мети естетичного виховання поєднана з усвідомленням та діяльністю людини і суспільства в цілому, що системно упорядковані. Проте результат естетичного виховання може бути визначений по-різному: формування естетичного смаку, якість естетичної діяльності, естетичного відношення, естетичної культури, естетичного ідеалу тощо. Усі ці визначення мають сенс та складають мету естетичного виховання, тому що формують здатність людини до естетичного відношення до світу. Однак мета естетичного виховання не обмежується формуванням естетичного відношення. Кінцевий його результат пов’язаний з формуванням особистості, яка є творчою, самоцінною та соціально цінною, яка володіє естетичною культурою ця здатність не залишається на пасивно спостерігаючому ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно-творчої діяльності особистості в естетичному перетворенні світу. Механізм естетичного виховання може бути визначений як передача досвіду та навичок, що надбало суспільство, причому результативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;

v форми естетичного виховання мінливі; вони вперше застосовуються у ранньому дитинстві, ускладнюються залежно від розвитку насамперед структури знань та суспільних відносин, але ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особистому, ні у суспільному житті, тобто процес естетичного виховання або самовиховання повинен тривати постійно;

v естетичне виховання пов’язане з іншими аспектами розвитку суспільства. Економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, відсутність гарантованих основних людських прав перешкоджають невпинності естетичного виховання;

v естетичне виховання передбачає не тільки освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, але й естетичну діяльність людини, її участь у процесі естетичного перетворення дійсності.

Під час споглядання картини чи скульптури в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить та уявляє, «домальовує», зображає, бачить за картиною події, образи, характери. Засобами естетичного виховання є: музика (відображаючи дійсність за допомогою мелодії, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку), література (головним виразником естетики є слово), український фольклор( народні казки, приказки, прслівя ), театр, кіно, телебачення, естрада, цирк (цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю), природа, праця, поведінка, побут

Вагомим засобом естетичного виховання є природа, бо саме через неї людина пізнає закони краси. Ще у розумінні стародавніх греків космос був протиставлений хаосу та первинно вказував на упорядкованість світу. Краса фізичної природи, маючи свої особливості, незрівнянно простіша, ніж краса життя, де вона переходить у свою нову якість та виявляється як самоорганізація, де організованість протиставлена дезорганізованості, конструктивність - безструктурності. Самоорганізованість є умовою вияву прекрасних форм, серед яких зовнішній гармонійний вигляд живого - лише прояв системи взаємопов’язаних рівнів організації (від найтонкіших клітинних структур до біосфери в цілому), де на кожному рівні можна відокремити свої естетичні закономірності. Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні «бабиного літа», урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку. Красиве в оточуючій природі є всюди – треба вміти відкрити дітям цю красу. Важливо не лише самим яскраво описувати спостережувані явища, а допомагати дітям підібрати образні порівняння, епітети, метафори, синоніми. Наприклад, ліс похмурий, задуманий; трава вмита росою; золотий колос, пісня ллється, сосни шепочуть, розповідають про свої сни, пташки пурхають, щебечуть, несуть радість, красуня берізка простягає свої руки-гілки до сонця та інші.

Під час подорожей у природу, які слід організовувати взимку, навесні, восени, діти відкривають (з допомогою вихователя) десятки відтінків кольорів, слухають музику природи, бачать гру барв, дивляться на світ через краплинку роси, слухають бджолину арфу, оркестр коників-стрибунців. У лісі, на березі річки, у полі вихователю слід привчати школярів вслухатися у політ птахів, шепіт колосків, дзюрчання струмочка, стук дятла, шурхіт листя. Необхідно, щоб учні відчули і ніжний запах конвалії, і медовий аромат липи, і солодкуватий -білої акації, гіркуватий - берізки, вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя, полиновий запах степу. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів’ятко, яке виглядає з вікна - гніздечка, і лелеки, які турботливо годують своїх малят.

Процес планування виховної роботи у групах продовженого дня можна дещо пожвавити за рахунок введення в план яскравих за назвою, цікавих за змістом «уроків милування природою». Назва такого уроку не може бути формальною вона повинна концентровано відтворювати емоційно-естетичний зміст споглядання певного об’єкта чи явища природи, нести в собі певну образну інформацію. Пропоную орієнтовну тематику «уроків милування природою» для 1 – 4 класів, розроблену за сезонним принципом.

Осінь. «Золото осені», «Осінні дарунки», «Осінь-плакса», «Карнавал осінніх барв», «Чим пахне осінь», «Зажурена осінь», «Вклонися калині», «Танок осіннього листя».

Зима. «Якого кольору зима», «В гості до ялинки», «Казки зимового лісу», «Наші менші брати взимку», «Срібні дерева», «Свято снігопаду», «Зимові витинанки», «Сніжинки – балеринки», «Зима-скульптор», «Зачарована краса», «Кришталевий дзвін зими», «Царство зимового сну».

Весна. «Перша зелень весни», «Здрастуй, пролісок», «Вернісаж весняних кольорів», «Вигадливі візерунки весни», «Свято весняних квітів», «Весняна симфонія», «Земля квітує», «Ранок року», «Біле марево садків».

Літо. «Якого кольору літо», «Лісові сюрпризи», «Диво-райдуга», «Літні візерунки», «Барви лугу», «Дзвінка пісня джерела», «Вслухайся в «музику» літа», «Хоровод літніх квітів», «Запам’ятаймо літо на запах і смак», «Рум’янець року».

Сприйняти красу рідної природи допоможе учням література, художні твори: вірші та проза. А також пейзажні полотна художників. Неперевершені зразки опису природи можна знайти у творах Лесі Українки, Тараса Шевченка, Богдана Чалого, Володимира Сосюри, Марійки Підгірянки, Катерини Перелісної.

Казка – допоміжний засіб вихователя молодших школярів у формуванні цілої гами морально-естетичних почуттів. Вона набагато краще, сильніше впливає на дітей, ніж окрик, нотація. Казки увібрали в себе народну мудрість і життєвий досвід. В. Сухомлинський писав: «Казка – це колиска думки, зумійте поставити виховання дитини так, щоб вона на все життя зберегла хвилюючі спогади про цю колиску».

Музика – найблагородніше джерело краси. Щоб відчути це, людина повинна бути музично вихованою. Найкращою основою музично-естетичного виховання є народнопоетичне мистецтво, святкові дійства з іграми та дитячими піснями. Позитивний вплив здійснюється через пояснювальні бесіди під час слухання і виконання чи розучування певного твору, які спрямовують на краще сприймання і засвоєння. Любов до пісні прищеплюється дитині ще колисковою піснею матері, що чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю.

Однією із сфер, а також засобом естетичного виховання є праця, оскільки докорінні основи виробничої діяльності та праця в цілому спрямовані на виявлення та розвиток творчо-естетичних задатків особистості, нерозривно пов’язані з первинними трудовими навичками, інакше кажучи, з творчим потенціалом особистості. Доцільно відокремити декілька аспектів вивчення даної проблеми: ставлення до процесу праці, до результатів праці, відношення до засобів трудової діяльності. Згадані проблеми призначено вирішити естетиці праці та естетиці виробництва.

Естетика і праця – це тісно пов’язані між собою поняття. Справжня краса людини виявляється в її праці. Роботу, почату в сімї, далі веде школа, яка має великі можливості для естетичного розвитку особистості молодшого школяра, бо тут діти пізнають красу розумової праці на уроках, на заняттях у ГПД, беруть участь у посильній трудовій діяльності.

Для того, щоб виховувати в учнів почуття прекрасного, естетику культури, художні смаки, спрямовую діяльність учнів так, щоб перед ними розкривалася, у першу чергу, естетика праці та її результатів. У молодшому шкільному віці учні створюють такі речі, практична цінність яких визначається, головним чином, їхньою красою.

Побутова праця свій початок бере у родині і продовжується у школі. У людини, яка постійно доглядає за собою, за своїм одягом, взуттям, житлом, поступово формується важлива якість – емоційно-естетична чутливість до оточення, в якому вона перебуває.

Певне значення для естетичного розвитку дітей має вчитель, вихователь ГПД, який звертає увагу на красу всіх складових елементів розумової праці. У вихованні культури розумової праці максимально значущою, доцільною буде праця творча, вільна від шаблону, праця, пов’язана з напруженням думки, з самостійними пошуками шляхів істини. Видатний педагог А. Дістервег писав: «Поганий вчитель підносить істину, хороший її знаходить».

Засобами естетичного виховання також є поведінка та побутлюдини. Естетика поведінки виявляється у людських відносинах (виробничих, побутових, особистих, суспільних) і закріплюється у вчинках та діях людей.

Естетика поведінки має історичний характер, тобто ті норми, які сприймалися як обов’язковий атрибут естетичної поведінки у минулому, можуть не сприйматися такими у новій соціальній реальності. Наприклад, у "Правилах гарного тону", що були видані на початку нашого століття, естетичною нормою поведінки, ознакою гарного тону вважалося, що "молодим паннам етикет заперечує брати участь у розважальних позаміських прогулянках, але вони можуть бути присутніми на них не інакше, як у супроводі матері або літньої пані, яка займає деяке становище у суспільстві". Зі зміною ролі жінки у суспільстві змінилися й норми поведінки, які регулюють якість її спілкування зі своїми однолітками.

Доречно сказати про те, що естетичне виховання саме у згаданій сфері (поведінці та побуті) тісно зв’язане з особливостями національної культури, національних традицій. Так, у минулому столітті в російському суспільстві було прийнято, щоб кавалер, який бажає йти з панною під руку, запропонував їй праву руку. Естетика поведінки, на відміну від етики поведінки, стосується насамперед ритуального боку людської поведінки, форми, в яку облачають той чи інший вчинок.

Естетика побуту обумовлює правильну організацію предметного середовища, яка співвідносна з уявленнями особистості про міру, гармонію, вона виявляється в оформленні житла, в одязі, у зовнішньому вигляді в цілому тощо. Дійсно невичерпні багатства естетичного розвитку мають мистецтво і художня та естетична творчість, до яких більшість людей, що професійно не займаються художньою діяльністю, залучаються саме у вільний час.

Щодо засобів естетичного виховання, необхідно назвати також естетичну освіту, естетичне і художнє навчання. У результаті комплексного, вмілого втілення усіх засобів та методів естетичного виховання підвищується естетична культура особистості.

 

Висновки

Ядром та внутрішнім рушієм естетичного виховання є суспільний ідеал. За своєю природою цілеспрямованість естетичного виховання має суб’єктивний активний характер, тому що вона у своїй основі спирається на висунення цілей, принципів організації усього виховного процесу. Передумови, що зумовлюють спрямованість естетичного виховання, мають об’єктивний характер, оскільки залежать від конкретних історичних реалій. Тому у безправному суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю, використовуючи прийоми та методи естетичного виховання. Одним із завдань суспільного розвитку демократичної держави завжди було створення передумов та обставин, які об’єктивно вимагають від особистості розвивати себе естетично. У цілеспрямованості естетичного виховання перехрещуються об’єктивні та суб’єктивні сторони суспільних ідеологічних процесів. Деякі умови знаходяться за межами функціонування системи естетичного виховання, але впливають взагалі на розвиток духовної культури суспільства.

Отже ,естетичне виховання вбирає у себе систему засобівестетичного розвитку особистості, яка визначається усім багатством середовища та життєдіяльності суспільства. Реалізується ця система у більш-менш специфічних формах, однак у ній завжди наявний елемент вільного вибору, відсутність нав’язуваного дидактизму, тому справедливо охарактеризувати процес естетичного виховання як один з найбільш демократичних засобів духовного розвитку особистості, який реалізується у різних сферах життя суспільства.

Важливе значення для підвищення рівня естетичного виховання молодшого школяра має естетичний досвід самого вчителя, вихователя, який будується на єдності естетичних знань та естетичної діяльності. Щоб допомогти дітям набути цього досвіду, слід прилучати їх до різних видів мистецтва, збагачувати зміст уявлень про прекрасне, розвивати творчість школярів, використовуючи різні форми роботи і методи для здійснення естетичного виховання дитини. Продумана система естетичного виховання учнів у кожному класі, у кожній групі, школі сприяє збагаченню духовної культури дитини, формуванню високих моральних якостей, а, отже, естетичному вихованню.

 

 

Література

 

1. Байбурин А. К., Торопков А. Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. — Л., 1990.

2. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. —М., 1975.

3. Безруких М. М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. — М., 1991.

4. Вишенський О. Сучасне українське виховання./ Педагогічні нариси.- Львівський обласний науково-методичний інститут освіти. Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996.- 236 с.

5. Закон України «Про освіту». – К.: 1991.

6. «Золотий ключик духовності». Визначення рівнів естетичного сприймання. Стаття кандидата психологічних наук з м. Києва Ж. Масенко// Початкова освіта.- 2003.- №3.- січень. С.10.11

7. Коваль Л. Г. Виховання почуття прекрасного. – К.: Радянська школа, 1983.- 120 с.

8. Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство. – К.: Товариство «Знання» Української РСР.- Серія 7 «Педагогічна», №2, 1991.- 48с.

9. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві. – К.: Радянська школа. 1998.- 303с.

 


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 2100 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ГАЛУЗЬ ВИКОРИСТАННЯ | Курсова робота | Структура | Правила оформлення | Додатки | Дипломна робота |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Випускники художнього відділу.| На выполнение выпускной квалификационной работы

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.018 сек.)